Слово між нами

2021-06-29 20:53:06 Середа, 30 червня
Мт 8,28–34
Коли ж (Ісус) прибув на той бік, у край гадаринський, зустріли його два біснуваті, що вийшли з гробниць, але такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою. І почали кричати: “Що нам і тобі, Сину Божий? Прийшов Ти сюди, щоб нас мучити передчасно?” Оподаль же від них паслося велике стадо свиней. Біси попросили його: “Як ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней.” “Ідіть” – сказав їм. І вийшли з них, і ввійшли у свиней. Тоді то все стадо кинулося з кручі в море й утопилося в хвилях. А пастухи повтікали й, прибігши в місто, все розповіли, а й про біснуватих. Тоді все місто вийшло Ісусові назустріч і, побачивши його, попросили, щоб відійшов з їхніх околиць.

Люди були вражені: Ісус мав владу над демонами! Ці двоє були одержимі, але Христос за допомогою лише кількох слів звільнив їх.
Цей самий Чоловік – Ісус Христос – має владу над усіма сферами й нашого життя, навіть якщо вони, як ті демони, протистоять Господу й бояться Його сили. Син Божий має владу над сатаною та його брехнею. Він має силу прийти і вигнати все, що спокушає нас до гріха. Він має владу над гріховною поведінкою, з якою ми роками боролися без надії на перемогу, і саме в Ньому можемо нарешті перемогти. Ісус бачить усе і хоче прийти на допомогу.
Як нам заручитися Його підтримкою? А точніше, як нам відкритися на неї? Бо якщо Господь любить нас і хоче допомогти, то проблема, так би мовити, з нашого боку. Почнімо від закликання Його імені. Ім’я Ісуса є потужною зброєю. Вимовляючи його вголос, ми посилаємось на Його владу над гріхом і злом. Слово Ісуса – ось інструмент, який Він використав, щоб вигнати демонів із тих двох людей, про яких ми чули в сьогоднішньому Євангелії. І оскільки ми вже поєднані з Ісусом у Хрещенні, то маємо також цю владу. Коли молимося в ім’я Ісуса, молимося разом із Ним.
Тож закликай ім’я Ісуса під час спокуси. Вимовляй Його ім’я, коли сумніваєшся у власній гідності та думаєш, що Бог не може тебе любити. Взивай до Нього, коли відчуваєш провину за гріх, який уже визнав, або страх, що огортає тебе. У такі моменти промовляй: «В ім’я Ісуса я відмовляюся від цього страху/злої думки/спокуси. Ісусе, допоможи мені!»
Якщо полегшення не прийде відразу, продовжуй молитися в ім’я Ісуса. Вір, що Він має силу вигнати сатану, усі гріхи та спокуси у твоєму житті. Ісус не хоче, щоб щось нищило тебе та заважало жити в Його любові. Так само, як звільнив двох чоловіків, що виходили з гробниць у гадаринському краї, Він хоче звільнити й тебе.
«Ісусе, я закликаю твоє ім’я. Прийди й звільни мене!»
Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.

Джерело – «Слово нами» Открыть/Комментировать

2021-06-28 21:00:03 Вівторок, 29 червня, Урочистість святих апостолів Петра й Павла
2 Тим 4,6–8.17–18
Бо я вже готовий на ливну жертву, і час мого відходу настав. Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов'ю чекали на його появу. Проте, Господь став при мені й підкріпив мене, щоб проповідь здійснилася через мене та щоб усі погани її чули, а я визволився з левиної пащі. Господь звільнить мене від усякого лихого вчинку і спасе мене для свого небесного Царства. Йому слава на віки вічні! Амінь.

Чи ти чув коли–небудь про спортивних психологів? Одне з їхніх головних завдань – допомогти спортсменам оговтатися після поразки або великої помилки під час гри. Вони допомагають визнати проблему, проаналізувати, що пішло не так, і внести необхідні корективи, щоб повернути впевненість.
Сьогодні урочистість святих апостолів Петра й Павла. Новий Завіт наповнений історіями про те, як ці чоловіки героїчно будували Церкву, але знайдемо й оповідання про їхні помилки та гріхи. Наприклад, можна згадати, як Петро тричі відрікся від Ісуса або як Павло жорстоко переслідував перших християн!
Згадка про власні гріхи та помилки могла би когось іншого змусити відчувати сором і завадити взяти на себе керівництво Церквою та відповідальність за неї. Але апостолів це не зупинило. Чому? Як вони змогли рухатися вперед із впевненістю в Божому милосерді та любові? У них не було спортивного психолога чи психоаналітика, але Бог дав їм когось значно кращого – Святого Духа!
У Хрещенні ти теж отримав дар Святого Духа, тому не бійся й не соромся звертатися до Нього по допомогу! Попроси в нього сміливості, яка тобі потрібна, щоб узяти відповідальність за якесь служіння. Або проси дарувати тобі «подвійну порцію» Божої любові, щоб ти міг бути виразним свідком Євангелія.
Можливо, спогад про власні невдачі в минулому стримував і тебе. Може, ти думаєш, що інші люди можуть краще виконувати служіння в парафії чи на роботі. Але тепер все може бути інакше. Згадай апостолів Петра і Павла. Нехай приклад їхнього життя та служіння надихне тебе рухатися далі, а Святий Дух розпалить твою душу вогнем Божої любові!

«Святий Духу, допоможи мені виправляти свої помилки та служити Твоєму народові.»
Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.

Джерело – «Слово між нами» Открыть/Комментировать

2021-06-27 21:00:01 Понеділок 28 червня
Мт 8,18–22
Побачивши силу народу навколо себе, Ісус звелів відплисти на другий бік. І приступивши один книжник, сказав до нього: “Учителю, куди б ти не пішов, я піду за тобою.” А Ісус каже до нього: “Лисиці мають нори й птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має де голову прихилити.” Другий з учнів сказав до нього: “Господи, дозволь мені піти спершу поховати батька мого.” Ісус же сказав до нього: “Іди за мною, і зостав мертвим ховати своїх померлих.”

Сьогоднішній євангельський фрагмент показує, що Ісус не приховує, чого вартуватиме учнівство. І відсутність можливості нормально переночувати не є найбільшою проблемою. Протягом століть численні християни заплатили за вірність Богу власним життям. Отже, читаючи сьогодні ці слова, можна відчути серйозне занепокоєння, яке виражається в запитанні: «Якщо я піду за Ісусом, що буде зі мною?»
Однак, якщо добре подумати, то кожен платить свою ціну. Не буває вибору без наслідків. І так зване «нормальне життя» також накладає багато обмежень. Наслідування Ісуса означає, натомість, постійну боротьбу із власним егоїзмом, обмеження амбіцій заради можливості проводити більше часу з родиною або служити своїй парафії. Служіння, натомість, може означати скромніший спосіб життя заради допомоги нужденним. Наслідування Христа може принести як далекі подорожі та багато нових знайомств, так і переслідування та зневагу з боку інших. У всі віки учні Христові досвідчували не тільки радості Євангелія, але й смутку проблем і переслідувань.

Що ж спонукає людину стати учнем? Те саме, що спонукало всіх тих людей за часів Ісуса: погляд Христа випромінював безумовну любов і милосердя Бога, а Його слова торкалися сердець. Але до кінця за Ним ішли тільки ті, хто переконався, що ніде більше не знайде істинної любові, радості, прийняття та прощення. І вони знайшли все це на хресній дорозі Спасителя.
Якщо сьогодні до тебе прийдуть сумніви, якщо завагаєшся, чи реально йти цим шляхом, пам’ятай, що Господь переміг задля твоєї перемоги. Тому можеш розраховувати на Його любов і підтримку.
«Дякую Тобі, Ісусе, що запросив мене йти за Тобою. Допоможи бути рішучим у цьому та не зважати на втрати.»
Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.

Джерело – «Слово між нами» Открыть/Комментировать

2021-06-26 21:00:16 Неділя, 27 червня
2 Кор 8,7.9.13–15
Тому ж, що відзначаєтесь у всьому, – у вірі, у слові, у знанні, у всякій пильності й у нашій любові до вас, – треба вам відзначатись і в цій добродійній справі. Ви ж знаєте ласку Господа нашого Ісуса Христа, що задля вас став бідним, бувши багатим, щоб ви його вбожеством розбагатіли. Тут не йдеться про те, щоб інші були в достатках, а ви у злиднях, але щоб була рівність: щоб цим разом ваш надмір міг покрити їхню нестачу, а їхній надмір міг колись покрити вашу нестачу, і таким чином щоб панувала рівність, як написано: «Хто був зібрав багато, не мав над міру, а хто мало, – не мав нестачі.»

Мабуть, усі коли–небудь замислювалися над тим, яким може бути Царство Небесне. Перше, що спадає на думку, – це спільнота тих, хто любить усім серцем, реальність, сповнена життям і щастям. Чи знайдемо людину, яка б добровільно погодилася залишити таке гарне місце? Дуже сумнівно. А саме це зробив Ісус – покинув небо, щоб прийти й урятувати нас.
Апостол Павло влучно пояснює сенс цієї жертви Сина Божого: «…щоб ви Його вбожеством розбагатіли» (2 Кор 8,9). Ісус прийняв убогість наших людських обмежень, щоб ми змогли успадкувати багатство вічного життя. Він залишив досконалість небес, увійшов у нашу неміч та віддав Себе на смерть – і все для того, щоб ми жили вічно.
Як можемо жити цим словом вже тепер? Сьогоднішнє Євангеліє вказує нам шлях. Старійшина синагоги Яір, у якого помирала донька, прийшов зі своєю бідою до Ісуса. Жінка, котра багато років страждала від кровотечі, також прийшла, щоб хоча би торкнутися до Його одежі (див. Мк 5,30). Вони знали, що опинились у скрутних обставинах і що їм потрібне зцілення, яке під силу лише Богу. І ми, коли відкрито визнаємо свою духовну вбогість і звертаємось до Ісуса, робимо Євангеліє актуальним у нашому житті.
Тож віддай Господу свої слабкості та гріхи. Визнай спокуси, які тобі не подолати самотужки. Скажи Ісусу, що Він тобі потрібен. Простягни руку, щоб доторкнутись до Його одягу.
Однак люди, про яких розповідає сьогоднішній фрагмент, не просто визнали свою бідність та немічність. Вони повірили в багатство любові Христа. І ця віра відкрила їм шлях до чуда. Так само, якщо не тільки визнаєш правду про себе, але й усім серцем увіруєш у Божу любов, відкриєшся на дар зцілення.
«Господи, я не достойний, щоб Ти прийшов до мене, але скажи лише слово, і одужає душа моя.»
Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.

Джерело – «Слово між нами» Открыть/Комментировать

2021-06-25 21:11:50 Субота, 26 червня
Мт 8,5–17
Коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до нього сотник, благаючи його словами: “Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко.” Ісус каже до нього: “Я прийду й оздоровлю його.” Тоді сотник у відповідь мовив: “Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає. Бо і я теж підвладний чоловік, маю вояків під собою, і кажу цьому: Іди, – і йде, а тому: Ходи, – і приходить; і слузі моєму: Зроби це, – і він робить.” Почувши це Ісус, здивувався і сказав тим, що за ним ішли: “Істинно кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри. Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів.” І сказав Ісус сотникові: “Йди, хай тобі станеться за твоєю вірою!” І видужав слуга тієї ж години. А як Ісус прийшов до Петра в хату, то побачив його тещу, що лежала в гарячці. Він доторкнувсь до її руки, і полишила її гарячка; а вона встала й услугувала йому. І як настав вечір, принесли до нього багато біснуватих, і він словом вигнав духів і зцілив усіх недужих, щоб збулося сказане пророком Ісаєю: “Він узяв наші недуги й поніс наші хвороби.”

Уявімо собі, як за Ісусом ходять натовпи людей, які штовхаються, щоб ближче до Нього підійти та Його почути, штурхають і Його. Таких проповідей вони ніколи раніше не чули, Він зцілив безліч людей і навіть виганяв демонів! Але коли римський сотник підійшов до Ісуса, натовп відсахнувся, затамувавши подих. Напевно, багато хто був здивований, коли римлянин сказав: «Господи, слуга мій (…) мучиться тяжко» (Мт 8,6).
«Я прийду», – чуємо у відповідь (Мт 8,7). Ісус задовольнив прохання одного з воєначальників окупантів Ізраїлю. Політична, релігійна та національна приналежність сотника і його статус представника влади не відвернули Ісуса. Учитель не вимагав від нього негайного звільнення з війська, відречення від вірності Риму та обіцянки не чинити насильство. Він зазирнув у серце воїна і побачив там не нахабного командира, а смиренного, стурбованого й побожного чоловіка. І тоді Христос сказав: «Я прийду».
Безсумнівно, сотник не розумів, до Кого саме він звернувся. Не знав, що Ісус прийшов у світ не для того, щоб засудити його, а щоб урятувати (див. Йн 3,17). Він не знав, що Ісус прийшов визволити всіх, хто приходить до Нього з вірою, незалежно від їхнього статусу, національності чи скоєних гріхів. Не знав, але прийшов.
Ми, у свою чергу, ніби про все це знаємо, але чи прийдемо до Господа сьогодні? Наше життя, минулі гріхи або упередження не відвернуть Ісуса, якщо наше серце сповнюють смирення та віра. Великою підказкою для нас є слова, які промовляємо на кожному Богослужінні: «Господи, я не достойний, щоб ти прийшов до мене, але скажи лише слово, і одужає душа моя». А Ісус відповідає: «Я прийду».
Як же Він приходить? Насамперед, у Євхаристії. Святе Причастя зцілює та відновлює тебе, надає тобі сил та натхнення. Також Він приходить під час індивідуальної молитви, приходить, коли твоє серце сповнюється співчуттям до стражденного чи нужденного.
Тож вір слову Ісуса. Вір, коли Він скаже: «Я прийду». Вітай Його. Відкрий Йому своє серце – і воно стане брамою, через яку зцілення зійде на твоїх близьких.
«Господи, я не гідний, але прошу Тебе, прийди. Зціли мене, Ісусе, і всіх, за кого сьогодні молюся.»
Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.

Джерело – «Слово між нами» Открыть/Комментировать

2021-06-24 21:00:04 П’ятниця, 25 червня
Бут 17,1.9–10.15–22
Як Аврамові було дев'ятдесят дев'ять років, з'явився Аврамові Господь і сказав йому: Я – Бог всемогутній. Ходи зо мною і будь бездоганний. Далі сказав Бог до Авраама: Ти берегтимеш союз мій, ти й твої потомки, в їхніх поколіннях. Ось мій союз, що його маєте берегти між мною й вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати. І ще сказав Бог до Авраама: Щодо Сараї, твоєї жінки, то не зватимеш її більше Сараї, бо Сара буде її ім'я. Я благословлю її і дам тобі від неї сина; я поблагословлю її і виведу з неї народи та й царі народів вийдуть з неї. Припав тоді Авраам на лице своє і засміявся, кажучи сам до себе: Невже в столітнього син народиться? Невже Сара, що має дев'ядесят років, породить сина? А до Бога промовив Авраам: Нехай Ізмаїл живе перед тобою! Бог же сказав: Так! Сара, твоя жінка, вродить тобі сина, й ти назовеш його ім'ям Ісаак. Я укладу з ним союз мій, союз вічний, для потомства по ньому. Та й про Ізмаїла я вислухав тебе. Отже я поблагословлю його, вчиню його плодовитим і розмножу його вельми–вельми. Дванадцять князів вийдуть з нього і я виведу з нього великий народ. Але мій союз укладу з Ісааком, якого вродить тобі Сара за рік у цю саму пору. Коли Бог скінчив говорити з Авраамом, то відійшов від нього.

Ще раз Бог явився Аврааму, щоб підтвердити свою обітницю: Авраам стане батьком багатьох. Цього разу Господь навіть розкриває деякі деталі: в Авраама народиться впродовж року син, якого зватимуть Ісааком, та серед його потомства будуть царі народів! Це здавалося таким фантастичним, що не могло не викликати сміху. Адже Авраамові було дев’яносто дев’ять років, а Сара все життя була безплідною.
Той рік очікування, мабуть, був найдовшим у їхньому житті. Імовірно, навіть після того, як Сара завагітніла, вони боролися зі страхами та сумнівами. Чи буде вагітність безпечною для Сари, у її то віці? Чи народиться дитина здоровою? Але вони витривали. Повірили Тому, Хто їх покликав і, пам’ятаючи про Його захист та усі благодаті в минулому, вирішили довірити Богу своє майбутнє, незалежно від перешкод.
Ось що робить Авраама та Сару таким важливим прикладом для нас. Можливо, ми не отримали від Бога аж такої несподіваної обітниці, як вони, але про кожного з нас Господь пам’ятає й хоче провадити силою Святого Духа.
Часом дуже важко повірити, що Бог піклується про нас, бо ми ще не отримали того, на що сподіваємося. Але пам’ятаймо про Авраама та Сару і довірмося Господу. Він є могутнім і вірним. Зосередься на Його любові до тебе, а не на труднощах, з якими стикаєшся. І не бійся терпеливо чекати.
«Боже Авраама, Боже Ісаака, дякую Тобі за Твій реальний, сповнений любові задум для мого життя!»
Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.

Джерело – «Слово між нами» Открыть/Комментировать

2021-06-23 21:00:01 Четвер, 24 червня, Урочистість Народження Йоана Хрестителя
Лк 1,57–66.80
Тим часом настав Єлисаветі час родити, і вона вродила сина. Її сусіди та родина почули, що Господь виявив їй своє велике милосердя, і радувалися з нею. Восьмого дня прийшли обрізати хлоп'я і хотіли назвати його ім'ям його батька – Захарія; його ж мати заговорила, кажучи: “Ні, він зватись буде Йоан.” Кажуть до неї: “Та у твоїй родині нема нікого, хто звався б таким ім'ям.” І знаками спитали його батька, як би хотів, щоб той назвався. І попросивши табличку, він написав: “Йоан – його ім'я.” Всі тому дивувались. Тієї ж хвилини відкрились його уста і язик розв'язався, і він почав говорити та благословити Бога. І страх напав на всіх їхніх сусідів; по всіх гірських околицях Юдеї про все це говорили. Усі, що про те чули, берегли в своїм серці й казали між собою: “Що воно з того хлоп'яти буде?” І справді рука Господня була з ним. Дитя ж росло й скріплялося на дусі та перебувало в пустині аж до дня свого об'явлення Ізраїлеві.

Думаєш, що Божа воля здійснюється автоматично? Зверни тоді увагу на сьогоднішній фрагмент Євангелія. Родичі Єлизавети припускали, що її сина зватимуть Захарія на честь його батька. Але Єлизавета вірила, що ця дитина – дар милосердного Бога й тому має отримати ім’я Йоан. Імовірно, простіше було б не сперечатися, послухати родичів та проігнорувати Боже натхнення. Але вона не могла цього зробити. Її «ні» для родини було водночас «так» для Бога й поклало фундамент для того, щоб її син став Господнім Попередником.
Тому не дивно, що подібні ситуації траплялися й у житті Йоана. Йому довелося залишити сім’ю та жити в пустелі, ходити у верблюжій шкурі та їсти сарану. Це також було «ні» для світу і «так» для Бога. Проголошення покаяння було, мабуть, нелегким завданням, але Йоан далі говорив «ні» власній волі й «так» Божій. Він вірив, що Господь дасть йому достатньо благодаті, щоб виконати покликання пророка. І це було джерелом його сили.
Приклад Єлизавети та Йоана Хрестителя може й нам допомогти відповідати Богу «так». Кожен із нас покликаний відігравати певну роль у будівництві Божого Царства. Кожного разу, коли довіряємо Господу і кажемо «ні» власним уподобанням, обираємо «так» чомусь кращому, тому, що від Бога. Саме так! Щоразу, коли відповідаємо на спонукання Святого Духа, робимо вибір віри та реалізуємо своє покликання. Учинки покори, часом маленькі, роблять нас здатними виконати Божу волю. Крок за кроком вони спрямовують до більшого «так», котре може перемінити все наше життя на краще.
Тож Божа воля не здійснюється автоматично. Господь хоче, щоб ми співпрацювали з Ним і разом будували світ. Ось чому Єлизавета відмовила своїм родичам. Ось для чого кожне «так» від Йоана Хрестителя наближало спасіння. Ось чому «так» Діви Марії стало початком нової ери. А сьогодні вирішуємо ми, чи обрати «ні» для світу і «так» для Бога?

«Господи, допоможи мені казати тобі «так» кожної миті протягом дня!»
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.

Джерело – «Слово між нами» Открыть/Комментировать

2021-06-23 10:57:40 Середа, 23 червня
Бут 15,1–12.17–18
Після того, що сталося, було таке слово Господнє до Аврама у видінні: Не бійсь, Авраме; я тобі щит. Твоя нагорода буде вельми велика. Аврам же відповів: Владико Господи, що даси мені? Я ходжу бездітним, і господарем дому мого стане Елієзер з Дамаску. Далі сказав Аврам: Ось ти не дав мені потомства і хтось зо слуг мого дому стане моїм спадкоємцем. Тож знову слово Господнє було до нього: Не він буде твоїм спадкоємцем, а те, що вийде з твого лона, буде твоїм спадкоємцем. І вивів він його надвір і мовив: Глянь же на небо і злічи зорі, коли можеш їх злічити! І сказав до нього: Таке буде твоє потомство. І повірив (Аврам) Господеві, й він зарахував йому те за праведність. Потім сказав Господь до нього: Я – Господь, що вивів тебе з Уру Халдейського, щоб дати тобі оцю землю в посідання. Він же відповів: Владико Господи, по чому я знатиму, що я її посяду? Тоді сказав Господь до нього: Візьми мені трилітню ялівку і трилітню козу і трилітнього козла і горлицю та голубеня. Появив він йому все те, порозтинав надвоє і поклав кожну половину навпроти другої, а птиць не розтяв. Злетілись хижі птахи на ті трупи, але Аврам прогнав їх. Коли ж; заходило вже сонце, глибокий сон опав на Аврама, жах і велика темрява налягла на нього. Тим часом зайшло сонце і стало дуже темно; аж ось димуюче вогнище і світич полум'яний пройшли між розтятими частинами. Того дня зробив Господь союз з Аврамом, кажучи: Твоєму потомству я даю цю землю від ріки Єгипетської до Великої ріки, ріки Ефрату.

Уяви собі, що ти стоїш на вулиці в сонячний день. Дивлячись на небо, навряд чи побачиш якісь інші зірки, крім сонця. Це неможливо, бо яскраве денне світло заважає їх роздивитись, але вони там є. Напевно, ти бачив зорі пізнього вечора, тож знаєш, що вони існують.
Дивно, що Бог наказав Авраму вийти, поглянути на небо і порахувати зірки не вночі. Пізніше, коли Аврам складає свою жертву, а Бог укладає з ним завіт, згадується, що «заходило вже сонце» (Бут 15,12). Тож Бог просив Аврама подивитися на яскраве полудневе небо й порахувати зірки!
І Аврам це зробив. Він підвів очі до неба з вірою, що Бог дасть йому стільки нащадків, скільки тих «невидимих» зірок. Він розумів, що хоча прогноз для нього та його дружини щодо народження дітей дуже песимістичний, але саме Господь може здійснити те, що здається неможливим. Він довів Авраму свою силу і вірність у минулому, тому важіль віри мав точку опори, тільки потрібно було сказати Богу «так». І Аврам подивився на полудневе небо та повірив обітниці Господа, що в нього буде стільки нащадків, скільки там є невидимих у цю пору дня зірок. Саме таку віру Бог «зарахував йому за праведність» (Бут 15,6).
Іноді в нашому житті трапляються аналогічні ситуації. Хочемо відповісти на Господнє натхнення, але виникає відчуття, ніби намагаєшся порахувати зірки в сонячний день. Нас мучать сумніви, бо не можемо побачити, яким чином це можливо здійснити. Це момент віри, час згадати, що зірки є на небі навіть тоді, коли світить сонце. Пам’ятай, що Бог вірний Своїм обітницям. Пам’ятай, що ти Його дитина і Він любить тебе. Наслідуй Аврама і почни «рахувати зірки».

«Господи, допоможи мені вірити, навіть тоді, коли я не бачу жодних знаків.»
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.

Джерело – «Слово між нами» Открыть/Комментировать

2021-06-22 21:00:27 Вівторок, 8 червня
Мт 5,13–16
Ви – сіль землі. Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити? Ні на що не придатна більше, хіба – викинути її геть, щоб топтали люди. Ви – світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі.

У кожного з нас на кухні є сіль. Ми не додаємо її багато, але без неї важко обійтися під час приготування багатьох страв, без неї вони не смачні. Так само важко уявити собі нормальний світ без справжніх християн. У кожному куточку землі є християнська спільнота, хоча б невеличка. Саме на нас, учнях Ісуса Христа, лежить відповідальність додавати смаку життю оточення та суспільства.
Ісус попереджає, що коли ми «звітріємо», то станемо ні на що не придатні (див. Мт 5,13). Як же нам не тільки стати «сіллю землі» та «світлом світу» (Мт 5,13–14), але й не втратити цей дар?
По–перше, не бути байдужими до того, що відбувається навколо, не боятися відповідно реагувати на безладдя та зло. По–друге, нашими рішеннями та вчинками має керувати любов до Бога й ближніх. По–третє, не забувати про молитву, особливо в ситуаціях, у яких ми безсилі будь–що змінити. Це нас робить здатними спокійно зробити зауваження людині, яка грубо порушує умови карантину, або знайти спосіб вдало зупинити того, хто нецензурно лається в публічному місці. Звичайно, щоб таким чином «освітлювати» зло у світі, нам необхідна мужність і сила. Тому дуже потребуємо «солі Святого Духа».
І варто пам’ятати, що Ісус закликає не тільки любити тих, хто нас любить, але й «ворогів», а також прощати нашим кривдникам (див. Мт 5,44). Любов до ворогів – це найскладніший вияв любові, але саме він робить нас найбільш подібними до Христа. Саме таку любов неможливо не помітити, як «місто, що лежить на верху гори» (Мт 5,14).

«Господи Ісусе Христе, допоможи мені «додавати смаку» життю через небайдужість. Наповни моє серце Твоєю любов’ю, щоб «сіль» моїх зауважень була поміркованою та не втратила сили.»
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.

Джерело – «Слово між нами» Открыть/Комментировать

2021-06-21 21:21:20 Вівторок, 22 червня
Мт 7,6.12–14
Не давайте священне собакам, ані не кидайте перел ваших перед свиньми, щоб не потоптали їх ногами й, обернувшись, вас не роздерли. Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм, – це ж бо закон і пророки. Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять. 

Отже ж ці вузькі двері! Часом приходить спокуса подумати, що вони ще вужчі, ніж відстань між необхідним і недоступним у Десяти заповідях. Особливо важкі думки з’являються, коли заповіді починають сприйматися не як дар благодаті та знак Завіту, а як неприємний обов’язок. Ти не брешеш, не завдаєш шкоди та не вбиваєш – і тобі все одно доведеться пробачити людині, яка тебе скривдила. Ти тримаєшся якнайдалі від пожадливості, заздрості та крадіжки, але все одно повинен жертвувати, хоч твої статки досить обмежені. Але ж так неможливо жити! Неможливо пройти крізь ці «вузькі двері»! І це правда.
Через ці двері ніхто сам не проходить. Тож не намагайся йти дорогою християнського життя без супроводу. Святий Дух, Котрого ти отримав у Хрещенні, вестиме тебе до неба. Він дасть тобі мудрості й розуміння, терпіння й стійкості, яких потребуєш. Покаже тобі, що саме є твоїми вузькими дверима: прощення, щедрість, раціональне планування часу чи банальний егоїзм, завдяки якому ти можеш відчути свою обмеженість і недосконалість. Святий Дух допоможе тобі подолати всі труднощі.
Але є одне застереження: Він – не чаклун, який одним рухом чарівної палички раптово розв’язує всі проблеми. Святий Дух наповнить тебе мудрістю, знанням та готовністю, необхідними для того, щоб успішно пройти крізь вузький лабіринт життя, але, ймовірно, не миттєво. Ні, Він хоче очистити та вдосконалити твій розум під час роздумів над Божим словом та вченням Церкви. Він хоче пом’якшити твоє серце під час молитви й зустрічі з Ним у таїнствах. Він прагне навчити тебе слухати Його слово в натхненні та ідеях, які прийдуть до тебе в роздумах або в розмові з надійним другом. Він обдарує тебе справжньою покорою – ключем до вузьких дверей!
Тільки пам’ятай: Бог хоче, щоб ти пройшов їх та осягнув радість небес!
«Господи, допоможи мені шукати Тебе, довіряти Тобі, йти за Тобою.»
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.

Джерело – «Слово між нами» Открыть/Комментировать