Четвер, 24 червня, Урочистість Народження Йоана Хрестителя Лк | Слово між нами

Четвер, 24 червня, Урочистість Народження Йоана Хрестителя
Лк 1,57–66.80
Тим часом настав Єлисаветі час родити, і вона вродила сина. Її сусіди та родина почули, що Господь виявив їй своє велике милосердя, і радувалися з нею. Восьмого дня прийшли обрізати хлоп'я і хотіли назвати його ім'ям його батька – Захарія; його ж мати заговорила, кажучи: “Ні, він зватись буде Йоан.” Кажуть до неї: “Та у твоїй родині нема нікого, хто звався б таким ім'ям.” І знаками спитали його батька, як би хотів, щоб той назвався. І попросивши табличку, він написав: “Йоан – його ім'я.” Всі тому дивувались. Тієї ж хвилини відкрились його уста і язик розв'язався, і він почав говорити та благословити Бога. І страх напав на всіх їхніх сусідів; по всіх гірських околицях Юдеї про все це говорили. Усі, що про те чули, берегли в своїм серці й казали між собою: “Що воно з того хлоп'яти буде?” І справді рука Господня була з ним. Дитя ж росло й скріплялося на дусі та перебувало в пустині аж до дня свого об'явлення Ізраїлеві.

Думаєш, що Божа воля здійснюється автоматично? Зверни тоді увагу на сьогоднішній фрагмент Євангелія. Родичі Єлизавети припускали, що її сина зватимуть Захарія на честь його батька. Але Єлизавета вірила, що ця дитина – дар милосердного Бога й тому має отримати ім’я Йоан. Імовірно, простіше було б не сперечатися, послухати родичів та проігнорувати Боже натхнення. Але вона не могла цього зробити. Її «ні» для родини було водночас «так» для Бога й поклало фундамент для того, щоб її син став Господнім Попередником.
Тому не дивно, що подібні ситуації траплялися й у житті Йоана. Йому довелося залишити сім’ю та жити в пустелі, ходити у верблюжій шкурі та їсти сарану. Це також було «ні» для світу і «так» для Бога. Проголошення покаяння було, мабуть, нелегким завданням, але Йоан далі говорив «ні» власній волі й «так» Божій. Він вірив, що Господь дасть йому достатньо благодаті, щоб виконати покликання пророка. І це було джерелом його сили.
Приклад Єлизавети та Йоана Хрестителя може й нам допомогти відповідати Богу «так». Кожен із нас покликаний відігравати певну роль у будівництві Божого Царства. Кожного разу, коли довіряємо Господу і кажемо «ні» власним уподобанням, обираємо «так» чомусь кращому, тому, що від Бога. Саме так! Щоразу, коли відповідаємо на спонукання Святого Духа, робимо вибір віри та реалізуємо своє покликання. Учинки покори, часом маленькі, роблять нас здатними виконати Божу волю. Крок за кроком вони спрямовують до більшого «так», котре може перемінити все наше життя на краще.
Тож Божа воля не здійснюється автоматично. Господь хоче, щоб ми співпрацювали з Ним і разом будували світ. Ось чому Єлизавета відмовила своїм родичам. Ось для чого кожне «так» від Йоана Хрестителя наближало спасіння. Ось чому «так» Діви Марії стало початком нової ери. А сьогодні вирішуємо ми, чи обрати «ні» для світу і «так» для Бога?

«Господи, допоможи мені казати тобі «так» кожної миті протягом дня!»
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.

Джерело – «Слово між нами»