Середа, 23 червня Бут 15,1–12.17–18 Після того, що сталося, бу | Слово між нами

Середа, 23 червня
Бут 15,1–12.17–18
Після того, що сталося, було таке слово Господнє до Аврама у видінні: Не бійсь, Авраме; я тобі щит. Твоя нагорода буде вельми велика. Аврам же відповів: Владико Господи, що даси мені? Я ходжу бездітним, і господарем дому мого стане Елієзер з Дамаску. Далі сказав Аврам: Ось ти не дав мені потомства і хтось зо слуг мого дому стане моїм спадкоємцем. Тож знову слово Господнє було до нього: Не він буде твоїм спадкоємцем, а те, що вийде з твого лона, буде твоїм спадкоємцем. І вивів він його надвір і мовив: Глянь же на небо і злічи зорі, коли можеш їх злічити! І сказав до нього: Таке буде твоє потомство. І повірив (Аврам) Господеві, й він зарахував йому те за праведність. Потім сказав Господь до нього: Я – Господь, що вивів тебе з Уру Халдейського, щоб дати тобі оцю землю в посідання. Він же відповів: Владико Господи, по чому я знатиму, що я її посяду? Тоді сказав Господь до нього: Візьми мені трилітню ялівку і трилітню козу і трилітнього козла і горлицю та голубеня. Появив він йому все те, порозтинав надвоє і поклав кожну половину навпроти другої, а птиць не розтяв. Злетілись хижі птахи на ті трупи, але Аврам прогнав їх. Коли ж; заходило вже сонце, глибокий сон опав на Аврама, жах і велика темрява налягла на нього. Тим часом зайшло сонце і стало дуже темно; аж ось димуюче вогнище і світич полум'яний пройшли між розтятими частинами. Того дня зробив Господь союз з Аврамом, кажучи: Твоєму потомству я даю цю землю від ріки Єгипетської до Великої ріки, ріки Ефрату.

Уяви собі, що ти стоїш на вулиці в сонячний день. Дивлячись на небо, навряд чи побачиш якісь інші зірки, крім сонця. Це неможливо, бо яскраве денне світло заважає їх роздивитись, але вони там є. Напевно, ти бачив зорі пізнього вечора, тож знаєш, що вони існують.
Дивно, що Бог наказав Авраму вийти, поглянути на небо і порахувати зірки не вночі. Пізніше, коли Аврам складає свою жертву, а Бог укладає з ним завіт, згадується, що «заходило вже сонце» (Бут 15,12). Тож Бог просив Аврама подивитися на яскраве полудневе небо й порахувати зірки!
І Аврам це зробив. Він підвів очі до неба з вірою, що Бог дасть йому стільки нащадків, скільки тих «невидимих» зірок. Він розумів, що хоча прогноз для нього та його дружини щодо народження дітей дуже песимістичний, але саме Господь може здійснити те, що здається неможливим. Він довів Авраму свою силу і вірність у минулому, тому важіль віри мав точку опори, тільки потрібно було сказати Богу «так». І Аврам подивився на полудневе небо та повірив обітниці Господа, що в нього буде стільки нащадків, скільки там є невидимих у цю пору дня зірок. Саме таку віру Бог «зарахував йому за праведність» (Бут 15,6).
Іноді в нашому житті трапляються аналогічні ситуації. Хочемо відповісти на Господнє натхнення, але виникає відчуття, ніби намагаєшся порахувати зірки в сонячний день. Нас мучать сумніви, бо не можемо побачити, яким чином це можливо здійснити. Це момент віри, час згадати, що зірки є на небі навіть тоді, коли світить сонце. Пам’ятай, що Бог вірний Своїм обітницям. Пам’ятай, що ти Його дитина і Він любить тебе. Наслідуй Аврама і почни «рахувати зірки».

«Господи, допоможи мені вірити, навіть тоді, коли я не бачу жодних знаків.»
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.

Джерело – «Слово між нами»