Слово між нами

2021-05-26 21:02:01 Четвер, 27 травня, свято Ісуса Христа Верховного та Вічного Священника
Мк 14,22–25
І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, розломив і дав їм, кажучи: Беріть, це моє тіло. Потім узяв чашу, воздав хвалу, дав їм, і пили з неї всі. Та й сказав їм: Це моя кров Завіту, що проливається за багатьох. Істинно кажу вам, що не питиму вже від плоду винограду аж по той день, як новим буду його пити в Царстві Божім.

Щодня, незалежно від дня тижня, погоди, пандемії, змінних станів у суспільстві чи краху фінансових бірж, священник провадить у храмі Службу Божу. І у великому соборі, і в малюсінькій капличці, і якщо храм повен людей, і навіть коли присутній лише старенький дідусь – Євхаристія була, є і буде. Важко переоцінити важливість цього таїнства, цього дару, який походить від Самого Христа.
Протягом року ми відзначали народження Ісуса, Його Хрещення, Воскресіння, Вознесіння, а сьогодні вшановуємо Ісуса як Верховного та Вічного Священника. Яке величне і славне свято! Що воно означає? Варто розібратися. Почнімо від значення слів «Верховний та Вічний Священник».
Слово «верховний» у тлумачному словнику пояснюють як «найвищий, головний». Слово «вічний» має більше значень: це той, що не має початку й кінця, безкінечний у часі, незмінний; той, який не зникає, не перестає існувати, який постійно відбувається, часто повторюється, безперестанний. Термін «священник» трактується як служитель. Який чудовий опис Ісуса Христа – найвищий, головний Служитель, Котрий був завжди, Котрий не змінюється, не перестає існувати… Вірний незмінний Служитель для людей та смиренний для Отця.
Послання до Євреїв сьогодні підкреслює значення жертви Ісуса Христа: «Кожен священик стоїть щодня, служачи і часто приносячи ті самі жертви, які ніколи не можуть гріхів змити. Він же, принісши лише одну за гріхи жертву, возсів назавжди по правиці Бога» (Євр 10,11–12). Він Той, Хто подарував надію на спасіння слабким грішним людям – і тобі, і мені, і нашим ближнім, бо «де прощення гріхів, там не потрібно вже приносу за гріхи» (Євр 10,18)
Тому дякуймо й прославляймо Ісуса Христа Верховного та Вічного Священника!

«З тобою володарство, відколи ти народився у святій оздобі; перед зорею я зродив тебе, неначе росу (Пс 110 (109),3).»
Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.

Джерело – «Слово між нами» Открыть/Комментировать

2021-05-25 21:00:02 Середа, 26 травня
Мк 10,32–45
Вони були в дорозі, простуючи в Єрусалим. Ісус ішов перед ними. І дивувались вони й, ідучи за ним, страхалися. І взявши знову дванадцятьох, почав їм говорити, що має статися з ним: Оце йдемо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам; і насміхатимуться з нього, плюватимуть на нього, бичуватимуть його й уб'ють, він же по трьох днях воскресне. Яків же та Йоан, сини Заведея, підходять до нього та й кажуть йому: Учителю, хочемо, щоб ти нам зробив те, чого попросим. Він же їм відповів: Що хочете, щоб я зробив вам? Зволь нам, – ті йому кажуть, – щоб ми сиділи: один праворуч, другий ліворуч від тебе у твоїй славі. Ісус же сказав їм: Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку я п'ю, і христитися хрищенням, яким я хрищусь? Ті йому відповіли: Можемо. Ісус сказав їм: Чашу, яку я п'ю, питимете, і хрищенням, яким я хрищуся, христитиметесь. Сидіти ж праворуч від мене чи ліворуч, – не моя річ вам дати, а кому приготовано. Почули про те десятеро, тож обурились на Якова та Йоана. Тоді Ісус прикликав їх і сказав їм: Ви знаєте, що ті, яких вважають князями народів, верховодять ними, а їхні вельможі утискають їх. Не так воно хай буде між вами, але хто з–між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, і хто з–між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх. Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох.

У сьогоднішньому Євангелії Ісус заохочує учнів переосмислити поняття величі. Вона розумілась і розуміється у світі як престиж, висока посада, влада над іншими. Але в Божому Царстві великим є той, хто служить усім, навіть підвладним, і саме для цього й прийшов Ісус (див. Мк 10,45). Він був справжнім Страждальним Слугою, Котрий приніс Себе в досконалу жертву за наші гріхи (див. Іс 49,1–6; Євр 10,14).
Учні зрозуміли це, але не відразу. Незважаючи на те, що Христос неодноразово говорив їм, що Його очікують страждання і смерть від рук грішників, вони не усвідомлювали й не очікували, що саме в цьому полягає Його служіння (пор. Мк 10,32–33). Лише з плином часу учні зрозуміли Ісусові слова, і не тільки зрозуміли, але й пішли слідами свого Вчителя, щоб проповідувати Євангеліє та віддати своє життя за інших.
Ми всі можемо служити своїм рідним, друзям, колегам, братам і сестрам у Христі. Як батько чи мати ти можеш щовечора терпляче допомагати своїм дітям виконувати домашні завдання або як бабуся годинами заступатися в молитві за свого невіруючого онука. Ти можеш піклуватися про свого хворого друга або як волонтер допомагати в будинку для літніх людей, сиротам чи безхатькам.
Кожного разу, жертвуючи свій час та увагу, ми віддаємо частку свого життя з любові до Бога та ближніх. Ісус запрошує нас служити так, як Він. Дух служіння – це не поодинокі випадки. Для християнина служіння – це спосіб життя, який надає йому сенс та сповнює радості. Бо чим більше «втрачаємо» для Господа, чим більше ділимося з іншими, тим більше отримуємо.

«Господи Ісусе Христе, навчи мене бути справжнім слугою для тих, кого Ти поставив на моєму шляху. Допоможи не боятися служіння й не шукати нагород.»
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.

Джерело – «Слово між нами» Открыть/Комментировать

2021-05-24 21:00:02 Вівторок, 25 травня
Сир 35,1–12
Хто закон береже, той приноси множить; хто пильнує заповіді, той мирні жертви приносить. Хто віддячується – все одно що й муку питльовану жертвує; хто ж милостиню творить – приносить похвальну жертву. До вподоби Господові, хто від зла відступає; покутна жертва – уникання неправоти. Не з'являйся перед Господом з порожніми руками, бо все те – заради виконання заповіді. Приносини праведного жертовник ситять, і пахощі їхні до Всевишнього здіймаються. Жертва від праведного мужа приємна, спомин про неї не забувається. Добрими очима хвали Господа, первоплодів рук твоїх не поменшуй. При всяких приносинах будь веселий обличчям, посвяту десятини вчиняй із радістю. Воздавай Всевишньому згідно з його даром – щедро за твоїми власними статками; Господь бо тобі відплатить, поверне тобі всемеро. Не вчиняй підкупу – його не буде прийнято: не звіряйся на жертву несправедливу, Господь бо – суддя, він не зважає на особи.

Кожен із нас бачив поведінку маленьких дітей, коли збирають пожертву під час Літургії. Дивлячись, як дорослі жертвують, малюк засмучується, що йому нічого дати. Але мати чи тато нахиляються й підсовують щось у руку, і дитина з радісним обличчям кладе гроші в кошик для пожертв.
Ми можемо почуватися, як засмучене дитя, почувши застереження Сираха не з’являтися перед Господом з порожніми руками (див. Сир 35,4). Але що ми можемо дати Богові? Він створив усе, починаючи від найдрібнішої клітини і закінчуючи безкрайніми просторами галактик. Він цілісний Сам у Собі, Йому нічого не бракує. Тож, на перший погляд, ми нічого не можемо принести.
Але, як батьки під час збирання пожертви в храмі, так і Бог наповнює наші руки, щоб нам було, що пожертвувати. Кожен наш талант, кожна зустріч, кожна мить – це все дар від Господа. Усе, що маємо, приходить до нас від Нього й через Нього, щоб нам було чим відповісти на Його любов.
Сирах закликає: «Воздавай Всевишньому згідно з Його даром» (Сир 35,10). Як би гостро ми не відчували, що наші руки порожні, це не так. Ми просто не усвідомлюємо того, наскільки обдаровані Богом. Такі думки це наслідок того, що ми забуваємо про Його милосердя і прощення. Ми покликані відповідати на милість Творця турботою про тих, хто нас оточує. Бо Господь Сам сказав: «Що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили» (Мт 25,40).
Але «добрі вчинки» це не все. Скільки б грошей ми не жертвували бідним, скільки б часу не приділяли на допомогу ближнім, все одно Господь очікує передовсім наших сердець, нашої вдячності та любові.

«Господи, дякую Тобі за життя! Прийми всю мою свободу, пам’ять і розум, і всю мою волю – все, що маю і чим володію. Ти, Господи, все це дав мені – Тобі тепер повертаю: все Твоє. Розпоряджайся всім згідно з Твоєю волею; мені ж дай любов Твою і ласку, і цього буде достатньо» (З молитви св. Ігнатія Лойоли).
Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.

Джерело – «Слово між нами» Открыть/Комментировать

2021-05-24 20:40:54 І сьогодні ще одне відео - цього разу початок вже 8 розділу аудіокниги "Історія однієї душі".


Открыть/Комментировать

2021-05-24 15:28:49 Слава Ісусу Христу!
Я вирішив зробити серію відео присвячену тим питанням, які до мене керували останнім часом. Якщо сподобалось - пишіть, пропонуйте теми для наступних. Якщо не сподобалось - також пишіть, бажано з поясненням чому :) Все на славу Божу!


Открыть/Комментировать

2021-05-23 20:56:17 Понеділок, 24 травня, Пресвятої Діви Марії, Матері Церкви
Йн 19,25–34
А при хресті Ісусовім стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, – а його ж любив він, – мовить до матері: «Жінко, ось син твій.» А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя.» І від тієї хвилі учень узяв її до себе. А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: «Спраглий я!» Стояла ж посудина, сповнена оцтом. От і подали йому до уст настромлену на тростину губку, просяклу оцтом. І, скуштувавши оцту, вимовив Ісус: «Звершилось»; і схиливши голову, віддав духа. Через те, що це була п'ятниця, отже, щоб не залишилися в суботу тіла на хресті, – бо був Великдень тієї суботи, – то юдеї попросили Пилата, щоби переламали їм голінки й познімали з хреста. Отож вояки прийшли і переламали першому голінки і другому, який був з ним розіп'ятий. Та коли підступили до Ісуса й побачили, що він уже мертвий, то голінок не перебивали йому, лиш один з вояків проколов йому списом бік. І потекла негайно ж кров – і вода.

У сьогоднішньому Євангелії Діва Марія переживає найболючіший момент свого життя, спостерігаючи за страшною смертю свого Сина. Але страждання Ісуса на хресті є також новим етапом для Богородиці, яку нині вшановуємо як Матір Церкви.
Перед смертю Христос покладає на Йоана обов’язок піклуватися про Діву Марію, і Передання стверджує, що Вона була з ним до останнього дня свого земного життя. Але зауважмо, що Ісус не просить: «Йоан, подбай про мою маму», не каже Матері: «Йоан буде для тебе за сина». Ісус закликає їх до глибших взаємин: «Жінко, ось син твій (…) Ось матір твоя» (Йн 19,26.27). Ці взаємини принесуть сенс життя Діві Марії та вплинуть на всю Церкву.
Наступного разу Богородиця згадується в Євангелії, коли Вона молиться разом з учнями після Вознесіння Христа (Діян 1,14), молиться за них, будучи, безперечно, взірцем для наслідування.
Хто з батьків не любить розповідати про своїх дітей? Саме від Діви Марії апостоли вперше почули про народження Ісуса та Його перші роки життя. Зрештою, ці історії увійшли потім до Святого Письма. Але найважливішою була материнська любов, яку Богородиця щедро дарувала апостолам. Вона підтримувала їх у місійній діяльності та втішала в моменти скрути.
Діва Марія була досконалою матір’ю спочатку для Ісуса, потім для Йоана й апостолів, а тепер і для нас. Вона не якась далека свята, якою захоплюються на відстані. Ми належимо до однієї родини. Її любов до нас усіх та особисто до тебе є щирою, чистою й вірною. І саме тому Богородиця є Пречистою Матір’ю Церкви і продовжує виконувати місію, котру доручив їй Христос: «Жінко, ось син твій».

«Пресвята Богородице, Діво Маріє, молись за нас, своїх дітей!»
Радуйся, Маріє, благодаті повна, Господь з Тобою, благословенна Ти між жінками і благословенний плід лона Твого, Ісус. Cвята Маріє, Мати Божа, молись за нас, грішних, нині і в годину смерті нашої. Амінь.

Джерело – «Слово між нами» Открыть/Комментировать

2021-05-22 21:00:26 Неділя, 23 травня, Зіслання Святого Духа
Діян 2,1–11
А як настав день П'ятидесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з'явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти. А перебували в Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом. І як зчинився той шум, зійшлась велика юрба і хвилювалася, бо кожний чув, як вони говорили його мовою. Здивовані й остовпілі, вони один до одного казали: «Хіба не галилеяни всі оці, що розмовляють? Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії, і мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії, Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що тут перебувають, юдеї і прозеліти, крітяни й араби – ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?»

Що означає «усі»? Про яку кількість людей ідеться? Їх було багато чи мало? В українській мові є цікавий прислівник «чимало», який означає «немало», «досить багато». Зрештою поняття «багато» і «мало» є досить відносними. Євангеліст Лука розповідає, що «зібралось їх разом сто двадцять» того дня, коли апостоли обрали Матія замість Юди (Діян 1,15). Цілком можливо, що більшість із тих людей, які приєдналися до апостолів, прийшли в Єрусалим на юдейське свято П’ятдесятниці.
Тож серед тих «усіх», що зібрались того дня, ймовірно, були Марія Магдалина та інші жінки–мироносиці. Також можемо уявити собі Симона Киринеянина разом з синами Олександром та Руфом (див. Мк 15,21), а ще Закхея, Лазаря, Марту і Марію. Можливо, там були Стефан та інші майбутні священники, а також ті, імена яких не збереглися. Хто б там не був, святий Лука розповідає нам, що всі вони отримали дар Святого Духа. Усі вони почали говорити мовами та отримали мужність і сміливість говорити про «величні діла Божі» (Діян 2,11).
Ти вже зрозумів, про що йдеться, чи не так? Бог дає Святого Духа, того самого, який зійшов на Петра та апостолів, усім, хто про Нього просить. Це стосується й тебе, твоєї сім’ї, друзів і навіть твоїх ворогів. Бог не обмежує свої благословення кількома обраними. Він хоче обдарувати всіх!

Спробуй сьогодні відкрити своє серце на Богослужінні! Незалежно від того, чи знаходишся разом з іншими парафіянами в церкві чи приєднуєшся до них через трансляцію, Святий Дух з новою силою сходить на всіх! Зроби те саме, що того дня чинили перші учні, – проси Святого Духа наповнити тебе. Не засмучуйся, якщо ти нічого не відчуваєш і не говориш іншими мовами. Просто вір у слова Христа: «Отець небесний дасть Духа Святого тим, що у Нього просять!» (Лк 11,13). «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Йн 20,29).

«Прийди, Духу Святий, наповни серця своїх вірних і запали в них вогонь Своєї любові!» Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.

Джерело – «Слово між нами» Открыть/Комментировать

2021-05-21 21:00:03 Субота, 22 травня
Діян 28,16–20.30–31
І коли ввійшли у Рим, Павлові було дозволено жити окремо разом з вояком, який його стеріг. Через три дні Павло скликав до себе знатніших юдеїв. А як вони зійшлися, він до них промовив: «Я, мужі брати, нічого не зробив проти народу чи батьківських звичаїв, а все ж ув'язнено мене в Єрусалимі і передано в руки римлян. Вони, розсудивши мою справу, хотіли мене відпустити, бо в мені не було ніякої смертної вини. А що юдеї противилися тому, я був примушений покликатися на кесаря, – не щоб я хотів у чомусь народ мій оскаржити. З отого приводу я покликав вас, щоб вас побачити й порозмовляти, бо то за надію Ізраїля мене заковано в оці кайдани.» Павло перебув повних два роки в найнятій хаті та приймав усіх, що приходили до нього, проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з повною сміливістю та без перешкоди.

Для пересічної людини ув’язнення є великою проблемою та, імовірно, причиною відчаю. Проте наприкінці Книги Діянь ми бачимо закутого в кайдани апостола Павла, який не засмучується й продовжує сміливо проповідувати Христа. Чому? Бо він зустрів воскреслого Господа та це змінило все його життя. Відтоді він став новою людиною і всім серцем прийняв місію проголошення Євангелія. Чи ж могло його зупинити або налякати ув’язнення?!
Апостол Народів є чудовим прикладом та надією для кожного з нас! Адже немає сумніву, якою важкою є справа євангелізації. Спокуси та страхи часто перемагають нашу рішучість, коли з’являється нагода говорити про спасіння у Христі. Диявол намовляє нас не виділятися з оточення, не виглядати «білою вороною». Ми боїмося стати для інших «релігійними фанатиками», тому часто уникаємо відповіді навіть на прямі запитання про нашу віру.
Нехай же приклад святого Павла додасть нам упевненості та сили. Сміливість у проповідуванні Євангелія народилася з його віри в Господа Ісуса, розп’ятого та Воскреслого. Апостол знав, що незалежно від обставин Христос живе в ньому. Що б не сталося в результаті його проповіді, Павло довіряв керівництву Святого Духа, і це додавало апостолу мужності, навіть у в’язниці.
Проте не тільки сміливість зробила Павла ефективним проповідником. Ним керували віра та надія. Він знав, що його майбутнє – в руках Ісуса, і це звільняло його від тривог і страхів. Мужність, віра та надія додали словам Павла такої сили, що люди приходили до нього, навіть ув’язненого, щоб почути про Господа.
Тож коли з’являється шанс поділитися своєю вірою, згадай святого апостола Павла. Наслідуй його рішучість, віру й надію. Пам’ятай, що Ісус викупив тебе й піклується про твоє майбутнє. Нехай Святий Дух надихає тебе з радістю ділитися з іншими звісткою про воскресіння Христа.

«Господи Ісусе Христе, допоможи мені проголошувати послання надії, яка збудована на вірі у Твоє Воскресіння. Святий апостоле Павле, молись за мене!»
Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.

Джерело – «Слово між нами» Открыть/Комментировать

2021-05-21 15:35:42 Христос воскрес! Ось Марія Тереза Мартен вже за гратами Кармелю і ми спільними зусиллями закінчуємо 7 розділ аудіокниги!


Открыть/Комментировать

2021-05-20 20:57:19 П’ятниця, 21 травня
Йн 21,15–19
Коли ж поснідали, каже Ісус до Симона Петра: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?» – «Так, Господи, – відрікає той йому, – ти знаєш, що люблю тебе.» Тож мовить йому: «Паси мої ягнята!» І знову, вдруге каже до нього: «Симоне Йонин! Чи любиш мене?» «Так, Господи, – відвічає йому, – ти знаєш, що люблю тебе.» І мовить йому: «Паси мої вівці!» І втретє йому каже: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?» І засмутився Петро, що аж утретє його питає: «Чи любиш мене», – то й каже йому: «Господи, ти все знаєш, ти знаєш, що тебе люблю!» І каже йому Ісус: «Паси мої вівці! Істинно, істинно говорю тобі: Коли ти молодший був, то підперізувався сам і ходив, куди сам бажав. А як постарієшся, то руки свої простягнеш, і підпереже тебе інший та й поведе, куди ти не схочеш.» Сказав же він це, вказуючи, якою то смертю прославить Бога. І промовивши те, сказав йому Ісус: «Іди за мною!»

Ти, мабуть, маєш досвід відновлення обітниць Хрещення під час Пасхальної Вігілії, коли священник ставить вірним низку запитань: «Чи відрікаєшся від гріха?», «Чи відрікаєшся від диявола?», «Чи віриш в Ісуса Христа?» Ствердними відповідями на них ми виражаємо свою віру та відновлюємо рішення йти слідом за Господом.
Запитуючи Петра: «Чи любиш ти мене?» (Йн 21,15–17), Ісус робить щось подібне. Він не докоряє Петру за зраду, але дає можливість відновити свою віру та зробити крок уперед. Господь не питає: «Ти справді покаявся в тому, що тричі відрікся від мене?» або «Ти впевнений, що можеш це довести?» Ісус і так знає, що Петро любить Його, але хоче, щоб апостол, який тепер уже знає про власну слабкість, свідомо повернувся на шлях учня. Це стає більш зрозумілим, коли Він каже Петрові: «Іди за Мною» (Йн 21,19).
Щодня Ісус запрошує і тебе прийняти Його любов. Вона обдаровує нас життям і робить здатними відповідати на любов любов’ю. Але ти не зможеш зробити цього відразу досконало, як не змогли Петро та інші апостоли. Спочатку це була людська, дещо егоїстична любов. Лише після Зішестя Святого Духа вона перетворилась на агапе, тобто любов самовіддану, що готова пожертвувати життям заради інших.
Тож не бійся час від часу «сканувати» своє серце, щоб дізнатися, яка міра твоєї любові до Бога та ближніх. Не бійся її недосконалості. Коли побачиш, що твоїх сил вже не вистачає і пустота оселяється всередині, зупинись на хвилинку та зверни свій погляд на Христа. Тільки Він може відновити твою любов і допомогти зростати. До того ж пам’ятай, що день, який почався з прийняття любові Божої та бажання наслідувати Господа, не мине даремно! Любов Божа змінить твоє життя!

«Господи, ти знаєш, що я люблю Тебе. Допоможи мені щодня цілком віддаватися Тобі та йти за Тобою.»
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.

Джерело – «Слово між нами» Открыть/Комментировать