2022-11-02 14:49:15
Вже два тиждні, як я вивезла дітей за кордон. Так, ми довго тримались, але 10 жовтня стало для мене фінальною крапкою у такому рішенні.
Прильот був у місце, де я і діти буваємо дуже часто. Ви, мабуть, знаєте це відчуття, коли ти дуже живо примірюєш подію на себе. Психіка швидко реагує: уява розміщує тебе та близьких у центрі події та після цього підіймається шалений жах, навіть не страх.
Половину дня ми провели в укритті у школі, що біля нашого будинку. Поїхали до Львова цього ж дня та наступний знов провели у підвалі бо і туди продовжилися прильоти.
Знаєте, що зараз обговорюють між собою майже всі, хто не так давно виїхав? Свої гострі реакції на голосні звуки та авіатехніку. З ними прото нічого неможливо вдіяти, як би не апелював до раціональної частини своєї особистості.
На другий день перебування на Кіпрі метрів в 100 від мене бахнув салют. Я не пам‘ятаю як, але я швидко присіла та закрила голову руками. Я не просто злякалася. Моє тіло чітко знало що робити.
Це відбувається тому, що тривале перебування у жорсткому стрессі (а як не адаптуйся, психіку не обманешь, вона гострі реакціі на стрес фактори з часом гасить, але, все ж таки, не ігнорує), наша лімбична система звикає бути напоготові та весь час сканує середовище на небеспеку. Тому і реагує таким чином на голосні звуки.
Це не на завжди. Це точно мине. Але треба собі допомогати. Ці дні пошукаю, що буде ефективним для цього та буду ділитися.
А ви пишіть, якщо спостерігаєте за собою те ж саме.
868 viewsedited 11:49
Л
