2022-08-17 11:06:04
Цікавий психологічно-побутовий момент зі спогадів інженера-"неповерненця" Віктора Кравченка "Я вибрав свободу" про той період, коли він під час Другої світової війни працював у РНК (уряді) РСФРР:
"Близько одинадцятої години моя секретарка, інтелігентна жінка приємної зовнішності, постукала у двері.
— Вікторе Андрійовичу, чи не хочете поснідати?– спитала вона.
— Так, будь ласка. А ви? Ви вже поснідали?
— Я маю право лише на склянку чаю і одну грудку цукру, — зітхнула вона. — Я приношу хліб із собою з дому. Війна... що поробиш...
Незабаром прийшла офіціантка, несучи повну тацю їжі. Це була жінка тридцяти з чимось років, акуратно вдягнена, у накрохмаленому білому ковпаку на голові. Вона виконувала свою роботу мовчки і спритно, розстеливши білу серветку на маленькому столику і розклавши їжу: два яйця, трохи тушкованого м’яса, білого хліба, масла, склянка гарячого чаю, кілька грудок цукру, трохи печива. Усе, окрім яєць і чаю, явно походило з американського ленд-лізу. Її руки були спрацьовані, але чисті.
— Бачу, ви з манікюром, — сказав я з усмішкою.
— Авжеж, я обслуговую поважних людей, — сказала вона. — Смачного, Вікторе Андрійовичу.
Було щось в рисах її худорлявого обличчя, що змусило мене стримати мій апетит. Я залишив одне яйце, трохи м’яса, кілька шматків хліба і грудку цукру, ніби це було більше того, аніж я міг з’їсти. Коли я подзвонив, секретарка зайшла, забрала посуд і залишки їжі на таці й винесла їх. Трохи згодом, принісши мені деякі папери на підпис, вона затрималася біля стола на хвилинку.
— Мені соромно говорити про це, Вікторе Андрійовичу,— сказала вона, — але ви розумний чоловік і зрозумієте. Я дозволила собі з’їсти те, що залишилося від вашого сніданку. Будь ласка, пробачте мені... так важко виживати.
— Це цілком нормально. Насправді, я радий, що ви це зробили. Але відверто кажучи, я думав про офіціантку...
— Але ми з Лізою порозуміємося, — перервала вона. — Одного дня я візьму залишки, а наступного дня — вона... Голод — це жахлива річ, Вікторе Андрійовичу. Він сильніший за сором.
Отже, протягом тих місяців, коли я працював у Совнаркомі, я з’їдав лише половину сніданку, залишаючи другу половину Лізі та моїй секретарці. Як я дізнався, Ліза забирала свою порцію додому для своїх малих дітей: її чоловік був на фронті. Обидві жінки існували на пайки для працівників установ: 400 г цукру, 500 г крупи і 400 г жирів на місяць, а також 400 г хліба щоденно. Не з’їдене мною під час першого сніданку, якщо перевести на ринкові ціни, коштувало принаймні 100 карбованців, яйце, приміром, коштувало 40 карбованців, а Ліза заробляла 150 карбованців на місяць..."
Замовляйте мемуари "Я вибрав свободу" в нашій онлайн-книгарні: https://bit.ly/3wcHTgb чи в київській книгарні на вулиці Межигірській, 21.
73 views08:06
О
