Олег Коцарев. Тексти.

2022-09-17 23:18:02 ЗЕЛЕНИЙ ЧАЙ. БУЧА

день дзеркальний
ще не було дощу але поверхнею дзеркала
іноді пробігала хвиля
їхали десь і верталися звуки нових дахів

зелені лебеді зелені квіти
садові гноми яблуньки
велосипед яблунька їхав під гору з силою

зелений чай заварювали не ми
ми навіть не дуже хотіли брати його подушечками
подушечки обпікалися та пищали
ми намагалися відвернутись
і не дивитися зеленому чаєві в очі

ми пили вечір був теж дзеркальний
земля за церквою і в садку була випорожнена
земля розродилась
а в лісі земля із зітханням розроджувалась
або тільки робила вигляд
а потім сміялась і гралась в луну

зелений кіт зелений лебідь жовто-зелений прапор
дощ нарешті дощ десантував своїх дочок
у наш зелений чай
ми бачили
як у чайному світі
летіли клаптики чорного снігу
хай навколо й була чесна ледь-ледь призакохана осінь
як летіли струмочки й медузи димів

навіть на смак зелений чай
мав трішечки-трішечки диму
ні не саме тепер і не саме тут
так було завжди але тільки зараз
ми його зауважили
присмак диму
чи такий що буває коли давно минула пожежа
чи той невиразний в далеких садах
чи дим польової кухні у маскхалаті мжички
чи дим тимчасових незграбних капищ-пічок із цегли
складених у дворах багатоповерхівок

музика десь була поза сумнівом
під дощем хтось фонтан підсвітив наполегливо
парковими стежками
вільно спускався порожній велосипед яблунька
яблука цієї осені були великі як лебеді
під дощем скількись із нас допили зелений чай
стояли і не розходились Открыть/Комментировать

2022-09-12 19:47:00 ГОСТОМЕЛЬ

біля парку «щасливий»
залатали дах
клаптиком неба
у формі літери Г
і сидять вдвох сміються Открыть/Комментировать

2022-09-11 17:18:34 ІРПІНСЬКИЙ ДЕНЬ

День, коли розвидняється,
коли оголошення «Війна»
перетворюється на оголошення «Вікна».

Коли перестрибуєш на одній ніжці
сплутані чорні коси дротів обірваних,
коли ловиш повітря в обійми,
похитнувшись на дошці, перекинутій над окопом,
коли через отвір від кулі в паркані
визирає кропивинка,
коли в дев’ятьох друзках дзеркала —
дев’ять світів різного кольору.

«А шо це ви фотографуєте?
Чи єсть у вас документи?» Открыть/Комментировать

2022-09-09 11:21:40 ХТОСЬ НЕ ПОСПІШАЄ

Скільки ще
жінки в електричці
дивитимуться у вікно
на руїни
свіжі,
пахкі,
на міст споловинений
між двома світами срібно-зеленими?

Дивитимуться —
поки руїни
Хтось не розгребе,
Хтось не відновить.

Та якщо руїн не буде,
не стане на що
у вікно дивитися —
люди знову згасло поїдуть
на зустріч із самими собою
поміж тіней смішних
від засохлих брудних сліз
з того боку вікна вагонного.

Ось тому Хтось
і не поспішає. Открыть/Комментировать

2022-09-04 14:09:21 БІЛИЙ ТРОН СВОБОДИ

кожна і кожен
хоча б іноді
мають доступ до білого трону свободи
що в туалеті

усе там добре і все там можна
мріяти злитися
пити і майструвати
сміятися гомерично чи гомоеротично
спати труси подзьобуючи
писати говорити
нудитися від кіно мейнстримного
перетворювати
комарів на метеликів

усе там добре
тільки одне незручно —
нахилятися вбік
щоб узяти з туалетної бібліотеки
книжку поезії

будь ласка
друкуйте поезію
великою
щоб три-чотири книжки —
і стосик уже по лікті
щоб легко бралася
та ще бажано великими літерами

боїтеся що мало хто купить вірші? —
так і без туалету
в нашу прогресивну добу
обійтись нескладно
тож кооперуйтесь
із видавцями
білих тронів свободи Открыть/Комментировать

2022-09-03 11:13:41 ---
часом ти робиш вигляд
ніби ти теж підліток
щоб вони не здогадалися
що ти
насправді
дитина

показуєш яка в тебе голова
квадратна
вписана у трикутник

радісно доповідаєш
як лоскотно
обростає волоссям
віртуальний простір між ногами

малюєш на лавці те слово
яке саме намалюється
додаєш прапор району

вигадуєш зрозумілий жарт

крадеш чужий жарт гидкий
вдосконалюєш

б’єшся
тримаючись за мотузку з білизною

робиш усе
щоб вони не помітили
як ти не вмієш
перекинути ліву руку
через голову краном
і взятися зверху за праве вухо
щоб вони не знайшли
на аеродромі недобудованому
твого літака
наче як іграшкового
але підозріло гострого і великого Открыть/Комментировать

2022-09-02 22:31:46 ---
Ти виходиш у бік чогось,
що колись я б назвав
таксі, —

й у вікні з того боку
віяло світла
співрозмовниці-лампи в кутку
більше не огортає
руденька штора. Открыть/Комментировать

2022-09-01 21:57:38 У виданні Тексти.org.ua з'явилася стаття Олега Коцарева про нашу новинку - український переклад спогадів Віктора Кравченка "Я вибрав свободу".

"(...) Розмірковує Кравченко й про суто політичну ефективність терору. Його спогади про 1920-ті роки часто супроводжують політичні та світоглядні дискусії. А потім — різко "закриваються роти". Люди починають панічно боятися відвертості, провокацій, наслідків будь-якого необережного слова. Усі почуваються безправними та безсилими. Усі мовчать. Цікавий момент: однією з причин успіху терору та залякування суспільства Віктор Кравченко бачить розчарування. Якщо узагальнити і спростити, за Кравченком, населення СРСР, яке здебільшого все-таки мало певні сподівання на результати революції (а особливо самі комуністи, зокрема комуністи ідейні, а не пристосуванці, ті, хто зовсім нещодавно були великими ентузіастами), з часом відчуло дуже глибоке розчарування.

Життя ставало в майже всіх сенсах відчутно гіршим, ніж до революції, й удалині цього коридору не спостерігалося жодного світла. Для одних це була просто безпросвітність, для інших стало ясно, що всі очікування виявилися марними, у третіх розсипались ідеали та мрії.

Коли суспільство перебуває в такій депресії, його значно легше "прикрутити". Воно не має не лише організаційних, фізичних, а й суто моральних сил опиратися. (...)"

Повністю читайте статтю "Ворог режиму. Як інженер-більшовик розчарувався в СРСР, утік і написав про це книжку" тут: https://bit.ly/3Qdavgq
А саму книжку замовляйте на нашому сайті (https://bit.ly/3Rc6mux) або в книгарні на Межигірській, 21 у Києві. Открыть/Комментировать

2022-08-28 13:16:59 BUKOWSKI

на велику зелену
книжку
Чарльза Буковскі

доця наліпку наклеїла —
принцесу
в зеленій сукні

спека
принцеса помахує віялом

краще
й не вигадаєш Открыть/Комментировать

2022-08-25 23:43:08 КАРПАТСЬКА МРІЯ

Я розповідав,

поки ще не взяв
зеленого крокодила ножиць,
щоб розрізати
целофанову мошонку
курячих яєць побуту,

я розповідав,

як колись
винаймав кімнату в хаті
на карпатському схилі
в містечку Яремче.

Старша хазяйка
ледь дибала
й цокотіла об підлогу
довгими жовтими кігтями,
мов орлиця,
в одному оці орлиця була поневоленою,
в другому — безжальною, лютою
власницею гнізда.

Молодші —
подружжя, якому я гроші платив,
привітні,
схильні до побутової пиятики,
пригадую, добряче вгашена
дружина кричала,
кличучи в свідки
чорне небо та велетенські зорі:

«І як я вийшла за тебе заміж?!
Яка я дурна була!
Та ти ж лише шоферюга!
Ще й задрипаний!»

Але одного разу,
під час ніжного надвечір’я,
подружжя якось сягнуло
погідної рівноваги.

Вони сиділи надворі
й тихо всміхались,
а тоді дружина
усміхнулася ще сильніше
й мрійливо промовила:

«А от уяви,
візьми й уяви,
якби просто зараз,
просто сюди, на цей наш схил,
прилетів вертоліт —
і з нього вийшла б
Алла Пугачова!»

Поки я розповідав,
поки ми сміялися,
повз наше вікно
велично проплив
вертоліт,
а знизу висіла дивна штука,
ніби його хтось доїв.

Кожного разу,
як бачиш у небі вертоліт,
у когось у цьому непевному світі
здійснюється мрія. Открыть/Комментировать