2022-02-09 18:05:40
Ввечері ми йшли поруч один з одним, насолоджувалися розмовою, я перестрибувала калюжі і матюкнулася. Зараз я стараюся матюкатися набагато менше, але виходить так собі Іноді краще, іноді гірше. Цього разу щось не вийшло.
Дом мені, звісно, дорікнув. Нагадав про нашу домовленність і пожартував на тему того, що тепер він мене не випоре. А я зрозуміла, чому в нашому ДД/лг не працюють всі ці штуки з винагородами і покараннями.
Я думала, це через внутрішній протест, що я "доросла людина" і мене не треба виховувати. Але чому тоді заздрила іншим, в кого так працювало?
А під час тієї розмови, як блискавкою вдарило: це просто тому, що я ніколи не отримувала обіцяної винагороди. Ну, мене й виховували здебільшого "батогом", а не "пряником". Але іноді, звісно, намагалися підкупити "винагородами", які я так ніколи і не отримувала. Тому що.
В школі теж. Я була "зіркою" і збирала винагороди за олімпіади, конкурси і усілякі заходи на раз. Мені було це легко і цікаво. Але всі ці винагороди забирав навчальний заклад. Бо я ж честь школи (ага, блін) захищала.
І знаєте, в якийсь момент я просто перестала вірити обіцянкам і щось робити, якщо мені обіцяли винагороду. Тільки те, що дійсно хочеться, тільки те, що можна охарактеризувати словами "для себе". Все інше перестало мене хоч трохи цікавити. Бо навіщо, якщо всі плюшки - це лише мій власний дофамін, яким мене ширяє мій же мозок.
А от з покараннями трохи інакше. Я вмію віртуозно замітати сліди і робити так, щоб ніхто нічого не запідозрив. Я вмію створювати образ ідеальної дівчинки на яку треба молитися і, як результат, віртуозно уникати покарань. І все одно робити тільки те, що мені хочеться.
Це не добре і не погано. Це просто черговий "привіт" з дитинства над яким мені треба буде подумати і, мабуть, обговорити з психотерапевтом.
А як у вас? Бувають несподівані "привіти" з минулого? Чи впливають вони на ваші відносини? Як боретесь?
Давайте поговоримо.
Вечером мы шли рядом друг с другом, наслаждались разговором, я перепрыгивала лужи и материлась. Сейчас я стараюсь материться гораздо меньше, но выходит так себе Иногда лучше, иногда хуже. На этот раз что-то не вышло.
Дом меня, конечно, упрекнул. Напомнил о нашей договоренности и пошутил на тему того, что теперь он меня не выпорет. А я поняла, почему в нашем ДД/ЛГ не работают все эти штуки с вознаграждениями и наказаниями.
Я думала, это из-за внутреннего протеста, что я "взрослый человек" и меня не нужно воспитывать. Но почему тогда завидовала другим, у кого так работало?
А во время разговора, как молнией ударило: это просто потому, что я никогда не получала обещанного вознаграждения. Ну, меня и воспитывали в основном "кнутом", а не "пряником". Но иногда, конечно, пытались подкупить "вознаграждениями", которые я так никогда и не получала. Потому что.
В школе тоже. Я была "звездой" и собирала награды за олимпиады, конкурсы и всяческие мероприятия на раз. Мне это было легко и интересно. Но все эти вознаграждения забирало учебное заведение. Потому что я честь школы (ага, блин) защищала.
И знаете, в какой-то момент я просто перестала верить обещаниям и что-то делать, если мне обещали вознаграждение. Только то, что действительно хочется, только то, что можно охарактеризовать словами "для себя". Все остальное перестало меня хоть немного интересовать. Ибо зачем, если все плюшки – это только мой собственный дофамин, которым меня парит мой же мозг.
А вот с наказаниями несколько по-другому. Я умею виртуозно заметать следы и делать так, чтобы никто ничего не заподозрил. Я умею создавать образ идеальной девочки, на которую нужно молиться и, как результат, виртуозно избегать наказаний. И все равно делать только то, что мне хочется.
Это не хорошо и не плохо. Это просто очередной "привет" с детства, над которым мне нужно будет подумать и, пожалуй, обсудить с психотерапевтом.
Как у вас? Бывают ли неожиданные "приветы" из прошлого? Влияют ли они на ваши отношения? Как боретесь?
Давайте поговорим.
1.7K viewsedited 15:05