2022-02-22 22:25:43
В чатику для какквін розмовляли про різне, і в тому числі згадали про нав'язування себе партнеру. Про те, що іноді виникає таке відчуття - ти нав'язуєшся. З проханням уваги, чи сексу, чи взагалі - будь якої взаємодії.
В мене таке відчуття, нажаль, виникає постійно і неконтрольовано. І різницю між цією марудною наполегливістю і просто нагадуванням я не бачу. Мабуть, це все всраті установки про те, що не можна нічого просити - прийдуть і самі все дадуть (ага, прям бачу як оточуючи біжать мені щось давати), а може - щось з дитинства, коли батьки гримали і вимагали не клянчити. Не важливо.
Просто часто в нас з Домом виникає міскомунікація. Буває, я скажу щось раз, нагадаю - другий, а потім мовчу. Мені здається - якщо не отримала, то й не отримаю, а нав'язуватися не треба. Але Дом просто забув, чи нагадування було не на часі, чи ще якась херня сталася. От і виходить, що я сиджу не задоволена, а він - без вини винуватий.
Я, звісно, про це стараюся пам'ятати, іноді навіть відслідковую і пересилюю себе з нагадуваннями, але... все одно здається, ніби нав'язуюсь. І взагалі, пішла б я зі своїм ниттям куди подалі.
А як у вас? Бачите цю межу між "просто нагадуваннями" і "нахабним нав'язуванням"? Чи теж, буває, що сидите і дуєтесь на партнера?
Давайте побалакаємо.
В чатике для какквин говорили о разном, и в том числе вспомнили о навязывании себя партнеру. О том, что иногда возникает такое ощущение – ты навязываешься. С просьбой внимания, или секса, или вообще - любого взаимодействия.
У меня такое чувство, к сожалению, возникает постоянно и неконтролируемо. И разницу между этой наглой настойчивостью и просто напоминанием я не вижу. Пожалуй, это все дурацкие уствновки о том, что нельзя ничего просить – придут и сами все дадут (ага, прям вижу как окружающие бегут мне что-то давать), а может – что-то из детства, когда родители ругались и требовали не клянчить. Не важно.
Просто часто у нас с Домом возникает мискоммуникация. Бывает, я скажу что-то раз, напомню – второй, а потом молчу. Мне кажется – если не получила, то и не получу, а навязываться не надо. Но Дом просто забыл, напоминание было не ко времени, или еще какая-то херня произошла. Вот и получается, что я сижу не удовлетворенная, а он – без вины виноватый.
Я, конечно, об этом стараюсь помнить, иногда даже отслеживаю и пересиливаю себя с напоминаниями, но... все равно кажется, будто навязываюсь. И вообще, пошла бы я со своим нытьем куда подальше.
Как у вас? Видите эту границу между "просто напоминаниями" и "нытьем"? Или тоже бывает, что сидите и дуетесь на партнера?
Давайте поговорим.
1.3K viewsedited 19:25
S
