(о)знаки

2021-12-11 23:07:43 Да, сьогодні отримав книжку і вже прочитав. Вражений. Так, ангелус 2021ого Открыть/Комментировать

2021-12-11 23:06:46 Читаючи, як Швед агітує всіх замовити книжки з його 9 черги на komubook, розумію, що компанія загнеться.
На сьогодні всі книжки профінансовані передзамовленнями на 14.5%. По факту, це найменший показник за всі періоди.

Тримаю кулаки, щоб видали книжки цієї черги, бо замовив там достобіса багато Открыть/Комментировать

2021-12-06 22:35:54 Роман Малиновський "Солодке життя"
Meredian Czernowitz

Кожного року десь числа 12 чи 13 серпня я йду на дамбу біля мого дому. Та не те щоб біля - кілометри два-три, два-три квартали, і ти у озера, що відділяє місто від лісу за містом. Ставлю камеру на триногу, націлюю в небо, молюсь, щоб було поменше повз мене і фотик автівок і ловлю персеїди. Іноді повз проходять люди, котрихось давно знаю, з котримись колись спав і не знаю вже.
І бачу падаючі зірки. Але фотоапарат їх бачить дуже рідко і в мене немає за минулі роки жодної пристойної фото падаючої зірки.

Напевно б так все і було надалі. Але тут в одній з новел Солодкого Життя зірки - на справді ракети з ядерними боєголовками
В світлі останніх подій на кордоні, якось символічно - спокійне життя може припинитись миттєво. І за миготінням нашого життя ми не завжди можемо усвідомити, чи та подія, чи вона реально прекрасна, чи вона смертельна. В любому випадку лишається милуватись, якими б не були наслідки. Насолоджуватись життям в моменті "до".

Вся книжка "солодке Життя" складається з таких невеликих за обсягом новел, де в якийсь момент відбувається фінт і все перегортається з ніг на голову. Десь цей момент настане ще, хоча автор нам своїм чарівним словом показує те майбутнє, що настане. А десь ти поступово сам розумієш, правда/задум проступає з написаного, як палімпсест, все тут було, просто ти не так дивився і тарасів то в літературі у нас два. І обидва класики.

Звісно, під кінець збірника, вже все розумієш і ефекту несподіванки немає. Десь навіть можеш передбачити, що та жінка, котра виходить до виступу, її вони будуть їсти, поглинати красу.

Це основна лінія, мені здається, смертельна краса, прекрасна краса, котра на справді прекрасна лише в котромусь з моментів та точок. Бо зі сторони та краса або смертельна зброя, або просто смерть.
Та й питання: чи може бути смерть прекрасною. Бо мотив замилування смертю тут дуже сильний.
І постійне питання, як далеко ти можеш зайти заради краси. Вбити? Зрадити? І навіть коли здогадуєшся, що краса несе смерть, відведеш погляд?
Варто читати, бо написано гарно. Вивірено та досконало. Майстерні алюзії навіть на біблію. І редактором був Андруховчи (цікаво, скільки його в тому тексті?)

Так, Малиновський наче і не новий автор, хоч лише у вузьких колах поціновувачів сучукрліт. Так, він ще і видавець "Вавилонської бібліотеки", де книжки виходять з цікавезними верстками та незвичним для нашого ринку дизайном. Так, в деякі новели занурюєшся як в інший світ. і слово тут ніжить. навіть не спішиш читати.
Але мені, все одно, потрібно вирішити одне важливе питання. Котре тепер буде пов'язаним з цією збіркою.

Так от, чи стане мені духу 12 чи 13 серпня 2022 року піти на дамбу біля дому знімати падаючі зірки і не думати, що то можуть бути ракети з ядерними боєголовками. І чи подивлюсь я колись таки Солодке Життя Фелліні.

ну, питань вийшло два.

#сучукрліт #сучліт #Малиновський #Czernowitz Открыть/Комментировать

2021-11-14 22:23:04 Після виходу цієї книжки Прохаську б варто було задуматись про сигналізацію в своєму домі, або куди в інше місце перевезти свої рукописи.
Поки кайф. Открыть/Комментировать

2021-10-08 22:32:01 За такі гріхи бог ще подякує. Таня Малярчук.

Книжка схожа на ребус. І її хочеться розгадати. Але без автора - це не вийде. А грунтовних аналіз твору таки ще не зустрічав.
Чогось у нас так вийшло, що на Малярчук мало уваги звертають.

1. Книжка з колажами самої Малярчук. Там навіть можна зустріти фрагмент з книжки Мадонни "Секс" техніка колажу наче натякає, що можна компонувати все так, як тобі заманеться

2. В книжці немає змісту і номерів сторінок, книжка запрошує виривати сторінки та робити власну книжку з цих віршів. То того ж - деякі лише один рядок. І величезні пусті поля. Все в купі запрошує до самостійної роботи.

3. Книжка поділена на три кольори - синій, білий та червоний.

4. Червоний - це таки виїдаюча до кісток пристрасть. Синій - це щось вже спокійніше, відбулось, віджилось, потрібно відвикнути. Білий - констатація життя наче зі сторони.

5. В самому перiому вірші є натяк, що книжка - це три параkельних книжки. Можна читати підряд, а можна окремо кожен колір.

А окрім - книжка схожа на архівацію почуттів, котрі добре допекли. І було приємно, але було по аб'юзному гірко. Здається, що це доля кожної другої людини в цій країні, любити, не добивати і не добиваючи себе, у нас мало хто вміє.
Книжка афористична, мітка, цікава.

"страва дня - смажене серце"

#сучукрліт #поезія #Малярчук Открыть/Комментировать

2021-10-02 14:44:23 Коли ти класний керівник 5ого, читати не встигаєш. Особливо перший місяць.
Ні сил, ні можливостей, аж соромно, що декого в своєму оточенні завши соромив, мовляв, працює, важко, але все одно.
Не все одно.
Хоч почав і нову Агеєву, і нову Улюру, і вже замовив на 1000 грн в стані стресу книжок (шопінг лікує?)), і навіть забув, де той фейсбук.
З днем вчителя, так. Хотів би, щоб вчителів, котрі можуть навчити читати було побільше. Але певно то з тої області як і "добре, якого кольору ти хочеш єдинорога" Открыть/Комментировать

2021-08-27 23:03:34 Ольга Токарчук "Бігуни"
Видавництво Темпора

Вже тижні три як прочитав, а однозначного враження не можу ніяк скласти. Так, сподобалось, але там є ще щось.

Сама структура книжки складна, наче і одна книга, і в той же час як збірка коротких розповідей, на котрих можна ворожити (відсилка до цього в книжці є), але одночасно вони складаються в одну розповідь, що не одразу і розумієш.
В якийсь момент це нагадує Хазарський словник, де історія теж вибудовується повніше з кожною наступною статтею. Але саму історію знайти важче, ніж у Павича. Початково вона ховається в двох протилежних і навіть не поєднуваних поняттях - рух/біг та бальзамування.

Біг - це бігуни.
БІгуни - це одне з відгалужень старообрядців, котрі вважали, що перебуваючи в русі уникаєш долі і сил зла, стаєш наче невидимим для світу, розриваючи з ним стосунки та зникаючи з його записів (в податних списках, в метриках і так далі.) А за романом - це люди, котрі втікають, наздоганяють, рухаються світом і їх рух настільки став звичним та сталим, що перетворився в якийсь інший психічний стан. Не вивчений.
А ще біг - це кочівники, котрі не мають свого дому, бо весь дім їх в них чи з ними і кожен готельний номер стає домом.

І ось ці аналогії постійного руху - втеча від світу, життя в світі, котрий тепер сам нескінченними формами рухається, розвивається в романі безліччю сюжетів.

А ще - рух, як втеча від смерті і болю.

Бальзамування, як завмирання препаратом в розчині, як пам'ять про життя. Та й самі препарати намагаються імітувати життя (згадується Уайльд з його "життя імітує мистецтво"), коли забальзамований кіт рухається як живий. Наче в русі помреш, і смерті твоєї світ не побачить ще певний час, поки ти не зупинишся.

Бальзамування - це завмирання, смерть, закінчення, не-рух. І пам'ять, котрою продовжуєш жити.
Хочеться сказати, що сюжет обертається навколо бальзамування. Але насправді "ніхто не вчить нас старіти" - страх смерті, змін і, на справді, життя.

Певним чином, це можливо ключовий момент - дуже характерний для нашого регіону - змін сталось так багато, рух настільки інтенсивний та безжальний, що стає причиною смерті та знищення, бо потрібно бігти в своєму темпі, але "ніхто нас не вчить…"

А ще тут є неймовірна сцена оргазму. Настільки прекрасно виписана, що розумієш, що це було, лише дочитуючи сторінку.

#сучліт #польська_література #Токарчук

так, певно все ж сподобалась, але думки ще до сьогодні рояться і після смак ще триває.) Открыть/Комментировать

2021-08-15 22:26:22 Уладзімєр Арлов "Краєвид з ментоловим ароматом"

Видавництво ВСЛ

З подіями в Білорусі література сусідньої держави стає у нас актуальною. Кількість виданих раптово білоруських авторів, на фоні попередньої невидимості, вражає все таки.

Збірка повістей та розповідей нагадує чимось Жадана періоду "Гімну демократичної молоді". Радянського союзу немає, але живуть герої як в часи недорозвиненого соціалізму - тяжко, важко і в запої.
Мені свого часу така література була нецікавою, навіть відразливою. І ось дивний ефект - про своїх алкоголіків з важкою долею читати противно, вони ж бо твої сусіди. А тут, про інших - зі співчуттям та розумінням, бо вони десь далеко, міста не знайомі, життя недотичне до твоїх реалій.

Цю книжку варто читати десь на курорті, тоді і пересічних громадян того курорту сприймаєш по іншому, ваші життя не пересікаються кожен день, ти не втомлюєшся від їх щоденних плавань за золотим руном.

Всі герої білоруської периферії намагаються не нудьгувати в своїй реальності. А реальність і щоденне у них там добре нашпигована: росіяни, недоламані церкви та монастирі, ненависть до часу та реальності, котрі наче з молоком матері всотують діти, тваринний гвалт над слабкішим, насилля та секс, але такі буденні, що їх майже не помічаєш і не відчуваєш. Читаєш і наче повертаєшся в той час, згадуєш, аж млосно від того, що за дверима твого дитинства все було важко, тяжко та так само бридко. І не тільки в Україні.
Білорусь зі своїм трошки іншим кліматом, менталітетом та життям, виявляється так само скаліченою (там був пасаж про білоруську в Мінську, котрої таки не було)
Єдиний герой головного оповідання від нудьги наважується піти за своїм привидом-маренням зі світу, читай померти.

Читаєш і наче приємно, що це не тут, виходиш в дворик на Молдаванці чи на Борщагівці слухаєш розмови - ні, таки тут.

#сучліт #білоруськалітература Открыть/Комментировать

2021-07-06 02:26:43 Андерс Ріделл "Книжкові злодії. Про нацистські розкрадання бібліотек Європи та спроби повернути літературну спадщину"
Видавництво Фабула 2020

З історії ми пам'ятаємо, що фашисти почали свою "політичну кар'єру" зі спалення неправильних книжок.
Незвичним буде те, що вони не перші після інквізиторських та церковних аутодафе. В 19.ст прогресивні студенти робили те саме.
Незвичним буде те, що вони на ділі спалювали дуже мало.

Ця книжка пропонує поглянути на режим Гітлера з іншої точки зору - книжки як пам'ять, як джерело інформації, як спосіб забути, як засіб катування.

Автор досліджує, що ж на cправді відбувалось з книжками в гітлерівській Німеччині.
Вони не тільки згорали, вони ще потрапляли в сховища та проходили оцінку, їх перебирали, відкладали і наче збирали для колекцій та для вивчення "ворогів"

Звісно, повернення книжок не може бути супер популярною темою. Особливо, якщо це звичайні книжки, не біблія Гутенберга чи Талмуди 16.ст, а просто - цінні підписами, написами та місцем чи часом, де вони "жили."
Якщо ви колись чули про репатріації і повернення речей після другої світової, то вас може здивувати, що в німецьких бібліотеках лишилось дуже багато книжок не каталагізованих, не перерахованих, чи навіть не вийнятих з коробок. Питання звідки та чиї вони почали піднімати лише в 2000х. По них ніхто "не прийшов", бо не було вже кому приходити. Це звичайні книжки з домівок тих, кого нацисти не вважали людьми.

Багато різних книжок різних доль, часів та місць - всі вони втрачена пам'ять, зв'язок між тими, кого вбили, та тими, хто вижив.

Вражають цифри. Під кінець від них шаленієш. Книжки обраховуються в мільйонах, похибки в десятках чи сотнях тисяч.

А ще є інший аспект - книжки як географія життя. Пам'ять про місця та людей. Салоніки, Вільно, Рим… і багато історії єврейських ком'юніті в різні часи та в різних місцях.

Найбільше вразили два епізоди
Історія про знищення бібліотеки інституту в Вільно, де була найбільша бібліотека книжок та фольклорних записів на їдеш (до війни нею в Європі розмовляли біля 12 мільйонів) та історія, коли професорів та бувших упорядників бібліотек саджали відбирати книжки - які спалити, а які передати далі.
Важко навіть уявити, що вони відчували в той момент - твоїх співвітчизників вбивають, бо вони євреї, а ти зараз, теж єврей, вимушений вирішувати, які книжки зберегти, а які знищити, і фактично теж стаєш убивцею - своєї пам'яті і своєї культури.

#нонфікшн #фабула Открыть/Комментировать

2021-06-25 22:55:30 Ня.
Забагато книжок не буває. І так, я ніколи все після Арсеналу вдома одразу не показую. І так, в мене є книжки, непрочитані ще з КА2017.
Бібліотекі цінні непрочитаним. Открыть/Комментировать