Хроніки зникнення 🇺🇦

2022-04-20 19:29:32 Це продовжується роками. Рідні померлих друзів ламаються і намагаються полагодити себе, я ламаюся і намагаюся полагодити себе, ми намагаємося полагодити один одного, я кажу їм щось на кшталт «чуваки, ми нічим не могли йому/їй/їм допомогти, але треба берегти себе».

А потім, заспокоївши когось із них і не могти заспокоїти себе, бо завжди буде здаватися, що якби я в якийсь момент вчинила якось інакше, то все сталося би по-іншому і всі були б живі (але це не так).

Я ніколи не вимикаю звук на телефоні, щоб завжди прокинутися, якщо хтось сумуватиме за кимось із них, вже не живими і щоб знайти слова, які можуть допоможуть комусь залишатися живими.


Мертвим точно простіше, вони нічого не відчувають і їм не треба заспокоювати нас.

Льоха сьогодні, але 8 років тому, помер. Це була Пасха.
Пасху я з тих пір не люблю. Открыть/Комментировать

2022-04-19 14:10:14 Макс — дуже близка мені людина. Вже не один рік ми вважаємо одне одного братом і сестрою.

Макс — дуже глибока і розумна людина. Він Історик. Він людина, з якою ми можемо годинами обговорювати абсолютно різні теми, я люблю його. Як рідного брата. Який хоча за віком і молодший, але я його вважаю старшим своїм братом.

Зараз Макс вже вдруге захищає Україну. Він був вимушений перебратись із рідного Криму у 2014 році, самі знаєте чому.
Так, після анексії півострова росією.

Почитайте, якщо вам цікаво.

Матеріал російськомовний. Открыть/Комментировать

2022-04-17 15:23:37 ​Куда я теперь их дену?
Им же нигде не рады:
Две статуэтки деда,
Одна зажигалка папы
Телефон, что дарил отчим
И засохший от друга букет,
Кофемолка, часы нерабочие,
Три коробки из-под конфет,
Камешки, что из Крыма Настя
Привезла в дветыщевтором
Кружка та, из города Щастя
(Из которой Ваня пил ром)
Шарф и две старые книжки,
И колечко в форме змеи,
Два безголовых мишки,
Вырезанные статьи,
Стопка ч/б фото
И медицинский жгут.

Я не боюсь мертвых -
Мертвые не предают.

2016

(Фото моє, 2017) Открыть/Комментировать

2022-04-16 16:13:04 Жити значить померти Открыть/Комментировать

2022-04-16 12:25:29 ​Дезертири

Столиця поїздами й антенами ніч намацує.
Не егіда Атени, а брудна фіранка в готелі
тепер мені бринить, Гекторе, і мені добре. Це є
мій день.

Кажеш, що пошиєш мені з каменюк шинелю,
називаєш то лялею в льоконах, то моржем-самцем,
женокрадом, жеребцем, кнуром, кльовном в душних спальнях.
Хай буде так.
Але йди геть. Хвалися над трупом. Сам цей
світ кори. Кричи собі пеани. А мені дай спокій.

Прокльони, Патроклоси, Ахіллеси з залізним серцем,
коні, колісниці, божевільні боги, ікло піки:
цей маніякальний калейдоскоп — геройство? Сплив сперми
у бронзу оргазмом убивств, чи в скорчені жахом піхви
рабинь — мужність? Ти вже старий. Мариш гаслами стертими.
А мій тілесний спис вібрує днетворчою раною
моєї коханої, і безсиліє в мислях смерти.

Я ще піду в призначення синьовинового ранку,
щоб убити робота сметри з усесвітом на щиті,
і теж трупожерним криком над тілом скульптурним крикну.
А тепер дай мені спокій. Дай заснути в теплім житі.

Богдан Рубчак

(Цей вірш я постила раніше, і досі він є одним з моїх улюблених. Рубчака вже немає, але вірші його чудові — є. І будуть вічно. Фото моє, Київ) Открыть/Комментировать

2022-04-15 08:08:44 Цією ініціативою займаються мої близькі люди і знайомі:
частина з них грузини, які всім серцем вболівають за Україну; а частина з них росіяни. Росіяни, які були вимушені втекти задовго до початку повномасштабної війни, від переслідувань сраного, конченого, страшного режиму. І які теж всім серцем вболівають за Україну.

Це перевірені, хороші люди.

Сил нам усім.

І скорішої перемоги.

Слава Україні! Открыть/Комментировать

2022-04-13 08:24:12 ​Потім таке відбувалось частіше.

Бували дні, коли я взагалі дзвонила і писала друзям і знайомим, чи не бачили вони мене в якомусь закладі вчора з такої-то по таку годину .

А потім сталось так, що продавці із мафів біля дому розповідали мені, як я плакала.

Ще були випадки, коли я взимку на босу нога у взутті і пальто (з голими ногами в домашньому одязі) опинялась на станціях метро або в різних місцях, намагаючи потрапити в ті місця, де в нормальрому стані я почувала себе зазвичай безпечно — тобто мені було так страшно і погано, що я в чому була шукала як дістатись тих місць.

Мої колишні партнери скоріш за все пам‘ятають такі штуки.

В такому стані, до речі, в мене були дві спроби суїциду. Але ніхто з лікарів, психоневрологія, наприклад, до яких мене забирали, (державні)не допускав можливості, що це множинний склероз, бляха, ніхто.

А жаль. Превентивне лікування склерозу спасло би мене від того пекла, яке я пережила у 2021. І переживаю досі.

Нагадую, що множинний (розсіяний) склероз — це не тільки про пам‘ять (знаю багато людей-колег по діагнозу, у яких з пам‘яттю все добре), а ще й про інвалідизацію.

(Тут жарт, про «откуда на Беларусь планировалось нападение, и ксли бьі мьі ПРЕВЕНТИВНО не, то ляляляля...)

Беркежіть себе, будь ласка. І не дивлячись на те, що зараз війна, дуже попрошу вас звертатись до лікаря, коли буде змога, якщо симптоматика, про яку я говорила майже весь минулий рік спостерігається і у вас

Перемоги нам скорішої. І бережіть себе, будь ласка, бережіть. Открыть/Комментировать

2022-04-12 22:53:34 Я завжди намагаюсь нагадувати людям, що Медведчук — той самий адвокат українського поета Василя Стуса.

А далі ви все і самі знаєте.

Тому я радію, що йому не вдалось втекти з країни, де він доклав рук до того, що відбувається. До того страшного і поганого. Хай тепер трохи збавить оберти.

Веселі, брате, часи настали. Открыть/Комментировать

2022-04-12 11:08:45 ​"Эва, если ты пережила все то страшное, что происходило с тобой до сего дня, то переживешь и сегодня" - так мне написал в смс ровно год назад в этот же день мой взрослый и мудрый товарищ, перед которым мне всегда было очень стыдно за то, что мне пизда и я знаю, что очень разочаровываю его тем, что мне совсем не становится лучше.

Ровно год назад в этот же день я думала, что не выживу. Ну, я не знаю, как объяснить - тебе просто так невыносимо и ты готова сделать все, чтоб это прекратилось, потому что просто ни минуты больше не можешь терпеть, и я не о физической боли - ее я терпеть привыкла.

Так вот, прошел год и я живая, и, конечно, лучше не становится, но почти каждый день этого года я просыпаюсь и засыпаю, повторяя вслух, что раз я пережила все до сего дня, то переживу и сегодня.

А потом весна наступит навсегда и мне не придется больше никогда терпеть ни до сего дня, ни каждое такое сегодня.


(Этот пост я написала 1 марта 2019 года в фейсбуке, а сейчас мне наверное лучше, я все так же жива — спасибо, мой мудрый и взрослый старший товарищ. Снова повторяю себе, что раз пережила все дни до сего дня, то переживу и сегодня ) Открыть/Комментировать

2022-04-10 20:01:00 ​​Я без тебя как напуганная туристка,
Оказавшаяся в незнакомом холодном городе
Так не вовремя — все вокзалы захвачены террористами.
Так и мне без тебя. Обидно, страшно и холодно.

Я все время блевала и плакала, плакала и блевала,
Это страх, он давил мне на ребра, душил рвотой,
Я писала тебе сообщения, но когда отправляла —
Выходили сразу из строя все в мире сотовые.

Не смогла дозвониться к тебе, исчезли куда-то
Телефонные будки и я искала их по всему городу,
Страх остаться одной бил меня, как прикладом.
Как тяжелым прикладом лупил меня в голову, прямо в голову.

Без тебя мне беспомощно стыдно — как голой в метро, как зассавшему на дуэли,
Как торчку у аптеки; как пловцу, утонувшему в луже,
Как атланту без плеч — вот, как мне без тебя. Но на деле
Мне с тобой еще хуже.

(Я, 12.2018. На коллажі — теж я, фото різних років) Открыть/Комментировать