2023-06-27 05:01:17
У США час від часу їздять українські делегації, які «про щось домовляються», та роблять стандартний фотозвіт на фоні Капітолію. Насправді ніяких серйозних питань ці делегації не вирішують, більш просто спільні фотки з сенаторами. Натрапив на повідомлення у ФБ однієї з учасників делегації після нещодавнього візиту у Вашингтон. Дуже цікавий текст. Нарешті вони почали щось підозрювати, що було очевидно ще півтора роки тому. Цитую:
"Цього разу це була подорож до Вашингтона та Нью-Йорка. Зустрічі з конгресменами та сенаторами, іхніми стаферами, Держдепартаментом, Пентагоном, громадськими організаціями, посольствами країн-партнерів. В НЙ нам вдалось зустрітись з представниками місій ООН Бразилії, Еквадору, Гватемали, Чилі, Мексики, Австралії, Сингапуру, Гвінеї-Бісау, Нігерії, Саудівської Аравії, Мозамбіку.
Наша делегація фокусувалась на формулі миру Президента, надання F16, ATACMS і систем протиповітряної оборони, важливості поверння Криму, захисті критичної інфраструктури, посиленню санкцій проти Росії, конфіскацій рос активів.
Після всього почутого відчуття таке, що нам, українцям, треба вдома мати серйозну дорослу розмову. Увага до України зменшується і вікно можливостей закривається. Ми ще не отримали достатньої кількості зброї для звільнення територій і вже втратили дуже багато людей. Ми відволікаємось на другорядні речі в той час, коли ворог переконує увесь світ, що пора схиляти нас до переговорів і здачі частини країни.
За півтора роки повномасштабної війни мені вперше здається, що внутрішньо ми не до кінця розуміємо, яке скрутне становище нас може чекати, якщо ми не мобілізуємось максимально. Ми ПОВНІСТЮ залежимо від зброї партнерів. І зараз ми ризикуємо тим, що нам не буде КИМ воювати, бо потрібну зброю ми можемо або не отримати, або отримати тоді, коли закінчаться людські сили для цього.
Ми не можемо закривати людьми ті місця, які можна закривати сучасними технологіями. Нам вкрай важливо не звикати до того, що усі даватимуть зброю. Це оманливе відчуття. Для багатьох партнерів ми поступово перетворюємося на Сирію - безкінечний конфлікт, який поглинув безліч ресурів.
Вдома серед своїх легше. Всі на адреналіні: або підтримують одне одного, або сваряться в соцмережах через абсолютно неважливі речі. Дивитись на себе очима інших боляче. Я за цю поїздку позбулась багатьох ілюзій. Якщо вийти за межі українських пасіонарних внутрішніх скандалів, то можна потрапити в світ дуже цинічних людей. Ці люди не бачать Україну і Росію у центрі всесвіту, вони хочуть закінчити війну і дуже часто їм відверто нецікаво, якою ціною.
“Це не наша війна, це європейська війна. Нам головне, щоб це якомога швидше закінчилось і ми могли отримати своє продовольство”.
“Так, ви хочете миру, але цей мир не має бути досягнуто військовим шляхом” - це приклади, того що ми почули від деяких дуже потужних країн Глобального Півдня. Не вдаватись в емоції, слухаючи подібне, дуже складно. Це так ніби заперечують твоє право на самозахист.
Росіяни ж дуже сфокусовані на боротьбі зараз. І військово, і дипломатично, і економічно. Розрахунок - витримати контранаступ і ближче до осені-зими схиляти нас через партнерів до мирних переговорів.
Отже, коротко і лише про те, що можна озвучувати відкрито:
- Україна знову стане політичною картою, яку будуть розігрувати на виборах США. Наші противники - трампісти серед республіканців та ліві серед демократів качають питання зменшення підтримки України. Їхні основні аргументи: ізоляціонізм, найбільша загроза - Китай, а не Росія і “та у вас корупція, вам не можна довіряти гроші”. Росіяни, звісно, усіляко підтримують ці тези інформаційно.
- F16 - дуже дороге задоволення, за яке хтось має заплатити. Їх нам дадуть, але дуже важливо наголошувати, аби дали якомога швидше. Ідеально - вже цього вересня. Серед численних аргументів “проти” ми почули від республіканців, наближених до Трампа - “Чому ми вам маємо давати F16, якщо Тайвань вже заплатив за них і має отримати їх перший. Якщо завтра Китай нападе на Тайвань, їм не буде чим захищатись, бо ми все віддали Україні”. ПРОДОВЖЕННЯ
5.7K viewsedited 02:01