Получи случайную криптовалюту за регистрацию!

Красивое

Логотип телеграм канала @krasivoe2022 — Красивое К
Логотип телеграм канала @krasivoe2022 — Красивое
Адрес канала: @krasivoe2022
Категории: Искусство и фото
Язык: Русский
Количество подписчиков: 372

Рейтинги и Отзывы

3.00

3 отзыва

Оценить канал krasivoe2022 и оставить отзыв — могут только зарегестрированные пользователи. Все отзывы проходят модерацию.

5 звезд

0

4 звезд

1

3 звезд

1

2 звезд

1

1 звезд

0


Последние сообщения 8

2022-10-27 16:42:44
Светлана Крюкова, Maskсияне
163 views13:42
Открыть/Комментировать
2022-10-27 08:22:54 Повiтряна тривога, перейди до таганрога, до москви та курська, самари та iркутська, смоленська та тамбова, ульяновська та пскова.
I в курган, і в магадан і в далекий тегеран.
Амінь. Ігор Саєнко
194 views05:22
Открыть/Комментировать
2022-10-26 12:10:08 Стоїшь біля вирви.
Тепер ти один:
Там - жінка і мати,
Там донька і син.
Твій біль - нескінченний.
Волай і молись.
В руках твоїх зброя,
Іди і помстись.
Ні страху, ні жалю.
Ти майже помер.
Ти вовк, вовкулака,
Ти вбивця тепер.
Безсмертний і дужий.
Але уві сні…
Ти ніжно всміхаєшся
Жінці своїй,
Підтримуєш матір,
А поруч - малий
і донечка… плачеш,
Ти все ще живий…
Та сльози минають.
І знову ти – меч.
І ангелів пара –
На кожнім із плеч.
І знову ти – брама
Для тих, хто в тилу.
Ти – месник. Ти – вирок
Російському злу. Світлана Манько
185 views09:10
Открыть/Комментировать
2022-10-25 11:47:55 -То що , дідусю, будемо робити?
Нема домівки і речей нема.
- Та будем жити, мила, будем жити.
Живі. Удвох. Все решта - то дарма.
- Куди ж до нас приїдуть наші діти,
Синок солдат повернеться з боїв?
- Як будем живі, знайдем, де зустріти,
Лиш тільки б Бог нам діток захистив.
- Ой як же страшно в старості лишитись,
Отак, без дому, без свого гнізда.
Ми переможем, рідна, й будем жити.
Дай, обніму тебе. Й печалям не віддам.
Лідія Міщенко
194 views08:47
Открыть/Комментировать
2022-10-24 09:42:51 Ново...

* * *

Боже,твоё Величество,
Нас да услышь с небес:
Дай же нам электричество
С райских твоих АЭС

И подключи нас к молнии.
Выручи из беды -
Чтобы дожди наполнили
Ёмкости для воды

Струями поднебесными.
Видишь ли, как сейчас
Губы от жажды треснули
Высохшие у нас?

Криво хотя поджал уста,
Но чтоб согреть наш край,
Солнце с небес, пожалуйста,
На ночь не убирай.

Считанных дней количество
До ледяной межи.
Боже, твоё Величество,
Зиму попридержи...

Сыты уже советами,
Учимся, их терпя,
Жить без воды и света мы,
Впрочем - и без тебя.

23.10. 2022 г.

Александр Ратнер

https://www.facebook.com/100001054329204/posts/pfbid0XKKVFtyhHKBHbE9X6WwxX3kcmzKdmDSHPGR8vSSKNeSgHztqC5micWGuMRpUBoSGl/
224 views06:42
Открыть/Комментировать
2022-10-22 14:06:23
Іран. Автора шукаю
246 views11:06
Открыть/Комментировать
2022-10-21 21:47:36 Йшла по переходу у нас на районі, коли телефон заволав сповіщенням про повітряну тривогу.
Я (уголос, дістаючи телефон з кишені): От бляді.
Чоловік зліва (дивлячись у телефон): От суки!
Жінка попереду: - Та засуньте собі ті ракети в сраку!
Катерина Прима
286 views18:47
Открыть/Комментировать
2022-10-20 16:44:28
Максим Паленко
272 views13:44
Открыть/Комментировать
2022-10-20 14:08:58
Светлана Крюкова «Вторая армия мира. Синие войска»
262 views11:08
Открыть/Комментировать
2022-10-19 22:11:21 Твоя країна – твоє немовля. Ти ніколи, ніколи її не залишиш. Не кинеш ні на хвилину. Ти прокидаєшся, коли вона не спить. Твій мозок створено для фіксування її аудіохвиль. Вона залежить від твого молока. Вона шукає твого тепла. Вона без тебе ніяк, і тому ти без неї ніяк.

Ти береш її з собою під землю, ховатися від ракет. Можливо, вона народилася саме там, у темряві підземель. Можливо, пройшли місяці, перш ніж вона побачила небо й польоти птахів. Її колискові посічені уламками ворожих бомб. Їх співають у соль-мінорі, в унісон зі звуками протяжних повітряних тривог.

Ти не одразу відчула її присутність у собі. Ти не знала одразу, чи її зберегти. Можливо, ти бачила в ній загрозу самій собі. Можливо, ти бачив у ній тюрму для своєї свободи.
Але потім усе змінилося раптом і назавжди. Країна стала для тебе кимось своїм і назавжди живим. Ти почав упізнавати її запахи та її кольори. Ти почала чекати моменту, коли доторкнешся до її шкіри. Ти зазирнула в її очі і впізнала там власні втіхи і власні болі.

Твоя країна – твоє немовля. Все у ній тепер залежить від тебе. Вийди кудись на день, і вона помре. Сядь у літак, полети за океан, і вона захлинеться у плачу. Забудь про неї на тиждень, і її вкрадуть у тебе назавжди. Віддай свої права на неї на мить – і ти їх уже не повернеш. Вона без тебе пропаде, захворіє, загине від голоду. Її смерть буде смертю твоєю. Її завтра буде завтра твоїм. Твоя країна – твоє немовля.

Вона потребує тебе відтепер щодня. Коли ти виходиш за молоком, ти дзвониш і питаєш, як вона. Купуєш це молоко, і хліб, і цукерки, і дзвониш знову й питаєш, чи все гаразд. Ти дзвониш навіть тоді, коли їдеш у ліфті і побачиш її за хвилину. Ти питаєш, як вона, ти відчиняєш двері, береш на руки, питаєш, як ти, це я. Твоя країна – твоє немовля.

Вона потребує щоденних дій. Вона змушує тебе забути слова «відпочинок» та «вихідні». Вона звужує твій простір і час, перетворюючи їх на вістря стріл. Можливо, ці вістря колись тобі допоможуть, принаймні ти точно не будеш беззбройним тоді.

Ти знаєш, що якщо не ти, то хто. Ти знаєш, що тут ти тепер незамінний, є лише ти і більше ніхто. І раптом ти розумієш, що в цій країні мільйони незамінних людей. І всі вони мислять приблизно так само, як мислиш ти. Що бути незамінним сьогодні – обов’язок і привілей. Бо твоя країна – твоє немовля.

І водночас ні, все не так. Країна твоя – старець, що вріс у дерева глибоких лісів. Він має мудрість корінь і твердість кори. Він дасть тобі мову, коли ти її забув. Він нагадає про тих, хто дав тобі шанс на сьогоднішній день і на ще один і на ще. Він нагадає, хто на цій землі народжувався і помирав. Він збереже пам’ять про тебе, передасть її нащадкам твоїм, з підземною водою і холодним осіннім повітрям.

Але старець цей виріс із таких, як ти. Із тих, хто вважав, що має завжди зробити більше, ніж усі вони. Із тих, хто думав, що земля без нас пропаде. Що вона не зустріне завтрашній день, якщо чогось не зробити прямо зараз, прямо сьогодні, прямо тепер.
Нація – це коли ти більше даєш, ніж береш. Коли ти завжди маєш сили подарувати щось ще. Коли крізь втому і розпач ти все одно бачиш сонце і завтрашній день. Коли так багато залежить від тебе і тих, хто стоїть пліч о пліч з тобою. Коли якщо ти сьогодні проспиш чи провтикаєш, сонце впаде на землю і Дніпро потече на північ.

Нація твориться тусою незалежних людей. Тих, хто завжди готовий йти всупереч, але коли треба – бути в одному човні. Тих, хто знає, що їм, за великим рахунком, ніхто нічого не винен і так буде завжди. Тих, хто готовий взяти на руки країну, своє немовля. Бути з нею сьогодні, завтра, за рік, до кінця буття. І сказати, так, це моя країна, так, моя рідна, це я. Володимир Єрмоленко
252 views19:11
Открыть/Комментировать