2022-05-16 12:47:39
Їдемо далі по альбомам минулого тижня. І на черзі -
Dance Fever від
Florence + The Machine. Це набагато краще, ніж
High As Hope, але дуже далеко від визнаних спільнотою попередників.
Карикатурна театральність
Флоренс Уелч нарешті не дратує. Тут є декілька пісень, які можна назвати найкращими із часів
Ceremonials, а це було аж 11 років тому. Також визнаю, що у
Dance Fever візуально класний концепт. Ну і
Дейв Бейлі, фронтмен
Glass Animals, тут за продюсера. Це мене тішить, бо він не тільки росте в очах професійної спільноти, а ще й успішно конкурує із
Джеком Антоноффим, який заїбав своєю присутністю усюди. Ще трохи - і заїбе своєю відсутністю як
Рік Рубін. Про хороше поговорили. Тепер про погане.
Якщо візуально концепт норм, то з точки зору звуку - це мес. Уелч стверджує, що вона захопилася середньовічним феноменом денсманії. Звідти витік цей альбом. Дійсно, тут є такі мотиви, але поруч з ними є і сучасність, що бентежить. То ти слухав умовно релаксуючу лютню, а тепер тобі несподівано треба кудись бігти, бо заграв апбіт.
Найкращі пісні
Dance Fever живуть поруч із найнуднішими. Таких десь половина і до танців вони не мають стосунку. Це більш схоже на якісь ледве відчутні приг-скоки на сонячній галявині. Ну, і фінальний штришок - кожен другий трек чомусь винирює з фейду та починає розганятися десь на двадцятій секунді. Навіщо змушувати мене постійно перевіряти, чи не сіли мої навушники?
Якось так. Фанати будуть задоволені, бо тут є все за що, вони Флоренс люблять. Для решти - як вже буде.
701 viewsЮрій Береза, 09:47