Тривала заборона проведення публічних зібрань у межах заходів | Дмитрий Бузанов. 🃏Адвокат
Тривала заборона проведення публічних зібрань у межах заходів із протидії поширенню COVID-19 порушує Конвенцію: CGAS v. SWITZERLAND
Обставини справи
Асоціація-заявник у цій справі скаржилася на позбавлення права
організовувати публічні заходи та брати участь у них після обмежень,
запроваджених Урядом для боротьби з COVID-19 згідно з Постановою О.2
COVID-19, введеною в дію Федеральною радою 13 березня 2020 року. Відповідно
до цієї Постанови публічні та приватні заходи із 16 березня 2020 року були
заборонені. Порушення цієї заборони каралося покаранням у вигляді позбавлення волі або штрафом.
Мета діяльності асоціації-заявника полягала в захисті інтересів працівників та організацій-членів, особливо у сфері профспілкових і демократичних свобод. За твердженнями асоціації, вона щорічно організовує десятки подій у кантоні Женева й бере в них участь.
26 травня 2020 року асоціація-заявник звернулася до ЄСПЛ зі скаргою на те, що після прийняття цієї Постанови вона була вимушена скасувати мітинг, запланований на 1 травня 2020 року, і відкликати свій запит про надання дозволу.
Із 30 травня 2020 року заборону зібрань було послаблено (до 30 учасників). Заходи за участю понад 1000 учасників залишалися під забороною до кінця серпня 2020 року.
20 червня 2020 року заборону на проведення публічних заходів було скасовано, проте учасники були зобов’язані носити / використовувати маски.
Посилаючись на статтю 11 Конвенції, асоціація-заявник скаржилася на
позбавлення права організовувати публічні події та бути їх учасником після вжиття урядових заходів згідно з Постановою О.2 COVID-19.
Оцінка Суду
Стаття 11 Конвенції
Прийнятність
З питання статусу потерпілого ЄСПЛ установив, що асоціація-заявник, яка була вимушена змінити свою поведінку або навіть утриматися від організації публічних заходів, що могли б сприяти досягненню задекларованої мети, аби
уникнути кримінальних покарань, могла стверджувати, що була потерпілою від
порушення Конвенції.
Стосовно вичерпання національних засобів правового захисту ЄСПЛ підкреслив, що на той час асоціація-заявник не мала ефективного засобу, доступного на практиці, завдяки якому вона могла б поскаржитися на порушення свого права на зібрання в розумінні статті 11 Конвенції. Зокрема, хоча федеральні постанови зазвичай можуть бути об’єктом попереднього рішення Федерального Верховного суду про конституційність, у тому числі за відсутності будь-якого інтересу, цей суд за досить особливих обставин впровадженого Федеральною радою загального локдауну в межах заходів із протидії поширенню COVID-19 не розглядав заяви щодо свободи зібрань по суті й не оцінював відповідність Постанови О.2 COVID-19 Конституції.
Тому ЄСПЛ оголосив цю заяву прийнятною.
По суті
ЄСПЛ дійшов висновку, що заборона публічних зібрань, складова частина
урядових заходів, спрямованих на боротьбу з COVID-19, становила втручання в
реалізацію асоціацією-заявником свого права на свободу зібрань. Таке
втручання ґрунтувалося на Постанові О.2 COVID-19 та мало за мету захист
здоров’я і прав та свобод інших осіб.
Щодо необхідності такого заходу в демократичному суспільстві ЄСПЛ нагадав принципи, наведені в його рішенні у справі Kudrevičius and Others (No 37553/05, §§ 142–46, ECHR 2015).
ЄСПЛ в цій справі визнав, що загроза громадському здоров’ю через COVID-19 була дуже серйозною, обізнаність на початку пандемії в симптомах та небезпечності вірусу була досить обмеженою; відповідно, держави мали швидко
реагувати впродовж розглядуваного періоду. ЄСПЛ також урахував конкуруючі
інтереси в досить складних обставинах пандемії та, особливо, позитивне
зобов’язання Договірних держав Конвенції захищати життя і здоров’я осіб, що
перебувають під їхньою юрисдикцією, згідно зі статтями 2 та 8 Конвенції.
Насамперед ЄСПЛ дійшов висновку, що повна заборона певного типу поведінки була серйозним заходом, що вимагало вагомих підстав для його виправдання, зокрема шляхом нагляду судами, уповноваженими врівноважувати конкуруючі інтереси.
