2022-08-12 12:49:21
Згадався мені наш сусід з дитинства. Був він чоловіком хоч похилого віку, але дужим та здоровим. Рука, як совкова лопата; морда, як виварка; плечі, як одвірок…Конан Варвар, з роси і огня, вирощений на гощанській картоплі і хлібі зі смальцем. Його фешн-стейтментом були кашкети, які чолов’яга носив постійно і набакір. Серед натовпу, окрім фізичної конституції, його виділяло вміння харкатися з такою силою, що легенько можна було б вбити повз пролітаючого горобця. Цей дядько тримав коні. Щоразу, як їх з дружиною запрошували на якусь оказію, він чіпляв на тих коняк дзвіночки та помпони, впрягав їх у воза, застеленого ковровими доріжками, і з криком «гатя-вйо, йобтвоюмать», розсікав мікрокосмос Гощанщини, справляючи враження моцного господаря.
Лишенько, крилося в тому, що цей сусід, холєра, був слабий на голову (по-моєму, навіть якась довідка спеціальна від лікаря це підтверджувала). Систематично сьорбнувши оковитої, хапався бравий дядько за сокиру і ганяв жінку навколо хати з криком «зарубаю!». Міліція приїздила і від’їздила, а жінка, як бігала марафони навколо обійстя, ховаючись за черешнями від червономордого суверенного, так і бігає…
У оточуючих сусід викликав страх, бо і їх він часто обіцяв зарубати. Його п’яні махання сокирою дійсно викликали німий жах і якусь дивну м’якість в колінах (принаймні там мені 9-річній здавалося). Ніхто з людей, що жили поруч не вступав з ним у відкриту конфронтацію, але все ж постійно дзвонив в міліцію, лиш побачивши на горизонті «Конана» і його бігаючу дружину, яка навчилася перескакувати огорожу так ловко, що могла б пройти кваліфікацію в олімпійську команду.
А потім мій дід дав «Конану» пизди. (Отака от лаконічна кульмінація). Це сталося на моїх очах. (У мене ледь хліб з цукром з рук не випав) Я, малюючи крейдою на дорозі якусь каракулю, помітила боковим зором, що дідусь та сусід почали жваву розмову. 10 секунд і лунає перший матюк. За ним терпким речетативом прозвучали традиційні погрози зарубати. Далі ж послідував удар у морду з притаманним звуком «ляп» і падіння в рівчак настільки феєричне, що галоші мелькнули над модним кашкетом, символізуючи закінчення епохи терору довбойоба, який тримав в страху пів вулиці. Ні, цей удар в морду не вилікував сусіда у класичному розумінні цього слова, але поселив в його затуманеній голові усвідомлення того, що і йому, як виявилося, можна повний кашкет х@їв натикать, аби-но, падло, видержав.
Хтось запитає, чи отримала Катруся тоді дитячу травму? Ніт. Картуся, як виявилось, отримала безцінні знання, які легко лягають в канву міжнародних відносин: з йобнутим сусідом неможливо домовитись, його треба пиздити.
Катя Бльостка
#катябльостка
86 views09:49
К
