13 років тому близько опівночі я вийшла з квартири подруги, сі | лера бородина✨

13 років тому близько опівночі я вийшла з квартири подруги, сіла в ліфт, спустилась на перший поверх, вийшла з ліфту, повернула направо, відчула удар і впала без притоми.

Це було пограбування в підʼїзді на Саксаганського. Я отримала струс мозку і перелом щелепи в двох місцях.
Через 2 дні я сиділа вдома у свого найгіршого колишнього хлопця зі звʼязаними між собою щелепами, мені зробили шинування, яке царапало язик, ясна так сильно, що я не розмовляла з тиждень. Тільки писала в нотатках.

І ось я сиділа зі звʼязаним ротом, поцарапаним язиком, без документів, без ключей від машини, компа і телефона (все було в сумці яку вкрали) і відчувала себе абсолютно щасливою людиною.

Бо коли я в стресі, в шоці, з біллю і в жертві приїхала до хірурга на наступний день після інцидентна вже за 2 хвилини я дізналась про те, що удар був такої сили, що якщо б злодій бив на 2 см вище скоріш за все я б вже не піднялась з полу.

2 см вище = не піднялась би.

Сьогодні я на повному ходу по власній дурості впала з самоката разом з самокатом, впала прямо в калюжу. Вдарилась сильно добряче — прочесала правою стороною асфальт, розірвала взуття, розбила ступню, коліно, плече.

Повернулась в готель як в кіно: мокра, в землі, в крові і звісно з розмазаною тушю бо не відмовила собі в поплакати на обочині дороги

І ось я ковиляю в кінці цього дня по аеропорту Мюнхена, все болить. А я, як і 13 років тому знов відчуваю себе щасливою.

Прокручую в своїй голові сьогоднішній момент падіння і тверезо розумію, що я мала всі шанси впасти набагато гірше. Набагато.

Яскраво відчуваю, що іноді те погане що з нами трапляється — це можливо найкращий поганий сценарій з імовірних.
І від цієї думки, від вдячності, що впала так, а не інакше — стає спокійніше. І ніби трішки легше йти.

Життя дуже дуже дуже крихке.
Цінімо його.