2022-08-26 20:35:07
Я ЗНАЮ: МАЛО СКАЗАНО "СПАСИБІ"...
Я знаю: мало сказано «спасибі»,
Тих щирих слів до Бога в небеса…
А хочеться, щоб вдячність у молитві
Кричала голосніше, ніж нужда.
Замало ще в житті я оцінила
Ту милість, що являється щодня.
Нічим перед Творцем не заслужила,
Це тільки благодать Його дала.
Чи ж дійсно зрозуміла я насправді,
Яким багатством наділив Отець?
Як часто погляд в небо підіймаю
І щиро дякую Йому за все ?
За те, що можу бачити очима,
Як різнотрав'я помережило поля,
Як небо ділиться в грозу наполовину,
І з вітром бавиться жовтавий листопад.
А хтось лише змальовує в уяві:
Яке ж воно те сонце в небесах?
На що подібне яблуко духмяне?
Як верби мокнуть віттям у ставках?
Не чує хтось веселий сміх малечі,
Як плаче скрипка — лиш торкнись її...
Як зустрічають весну соловейки,
І як річки тікають поміж гір.
А хтось ніколи землю не відчує,
І не втече самий від суєти…
Стоптати трави, досвіта... босоніж...
Не порахує на снігу свої сліди.
Комусь не суджено дитину обійняти —
Руками пригорнути до грудей…
Сніжинки на долонях розглядати,
Торкнутись крапельки дощу, яка паде.
А хтось уже давно забув про спокій,
Де вибух не тривожить тихий сон;
Як пахнуть стіни у своєму домі ,
І будить тиша вранці за вікном.
Як поділити лиш окраєць хліба,
В голодні очі глянувши дітей?
Чи до останнього з війни чекати сина
В молитві на колінах ніч і день.
Бо найчастіше це не помічаєш,
Який щасливий ти серед людей.
Цінуєш лиш тоді, коли втрачаєш,
Того що було, більше не вернеш.
Коли не зможеш пригорнутися до мами,
Відчути теплоту її долонь,
Не вчуєш раптом рідний голос батька
І не спитаєш мудрості його.
Найгірше, щоб образу затаїти,
Не встигнути промовити: «Пробач».
Великий подарунок з неба — жити,
А ми самі вирішуємо як.
Чи вмієм справді цінувати Бога,
Що Сина Однородженого дав?
Так небо близько не було ніколи
І благодать зливалась через край...
Я хочу більше, Боже, відчувати,
Блаженство пропускати крізь єство,
Щоб бачити в дрібницях те багатство,
Яке, крім Тебе, не подасть мені ніхто!!!
350 views17:35
О
