2021-03-31 13:50:07
Мені важливо бути видимим тому що:
1. Замовчування теми гендерної ідентичності людини сприяє викривленому ставленню до всіх представників Транс*спільноти, і поширенню стереотипних поглядів, таким чином відбираючи в людей право на самовираження.
2. Кожен, хто насмілюється відкрито визнати свою належність до Транс*спільноти наражається на небезпеку, погрози, вуличні напади, переслідування та цькування з боку переважної більшості населення. Замовчування випадків психологічного і фізичного насилля є поки що незмінною частиною нашої дійсності. І це потребує змін. Кожна транс*людина має право бути собою та не боятись за власне життя і безпеку своїх рідних. Мені важливо знати, що я перебуваю в безпеці, незалежно від моєї гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, зовнішнього вигляду, та ін.
3. Нестача лікарів, які адекватно ставляться до небінарних людей. Зараз досить проблематично отримати якісну медичну допомогу, оскільки мало лікарів мають необхідну інформацію про роботу з транс*персонами. Часто доводиться натикатися на різку негативну реакцію, відмову надати допомогу та інші прояви дискримінації. Або ж, банальну розгубленість і недостатню поінформованість навіть у толерантно налаштованих медичних працівників. На мою думку, необхідно розповідати медикам хто такі трансгендерні люди, як вести з нами діалог і т.д.
Я не хочу уникати лікарів і боятися звернутися по медичну допомогу. Для цього необхідно припинити робити вигляд, що такі люди як я не є частиною суспільства.
4. Діти. Одна з найбільш вразливих категорій населення, що піддається дискримінації з боку педагогів, однолітків, а найгірше - власної родини. Це можна було б змінити, якби проводились бесіди з вчителями й вихователями в дитячих садочках, оскільки їхнє завдання оберігати дитину за яку вони відповідають. Натомість вчителі не усвідомлюють наскільки легко нашкодити небінарній дитині різким словом, відмовою називати її обраним ім'ям та вживати правильні займенники. І самі часто проявляють агресію щодо дітей та підлітків, які відрізняються від інших, замість того щоб захищати їх і блокувати напади та знущання однолітків. Що стосується ситуацій у родинах, мені пощастило. Мене прийняли, хоча й не одразу і не всі. Але багато кому доводиться страждати від побоїв, заборони на прояви своєї ідентичності, страху що рідні люди виженуть з дому і покинуть напризволяще, дізнавшись про гендерну ідентичність своїх дітей/онуків/братів/сестер і т.д. До того ж, існує серйозний ризик що дитина, яка мусить відкинути свою ідентичність боячись відторгнення з боку суспільства, буде зростати в пригніченому емоційному стані, що з часом може перерости в серйозну депресію і навіть закінчитись самогубством. Про це знаю з власного досвіду, оскільки в мене була спроба суїциду в підлітковому віці і більш ніж п'ятирічної тривалості депресія на фоні гендерної дисфорії.
5. Складність процедури переходу є серйозною проблемою для тих, хто не може сприймати власне тіло, доки не наблизить його до бажаного ідеалу, а також воліє отримати документи які відповідають самовідчуттю людини. Незважаючи на зміни в законодавстві, перехід лишається важкодоступним і виснажливим процесом. На мою думку, принизливо намагатися добитися щоб тобі поставили діагноз у психіатра. Без якого, на жаль, легально неможливо ні добитися операційного втручання, ні змінити документи. А вдало розшукати психіатра, який з розумінням поставиться до подібної проблеми і не вимагатиме при цьому хабар, практично неможливо. Тому далеко не всім вдається розпочати цей процес. Що ускладнює можливість будувати соціальні зв'язки, контактувати з іншими людьми, навчатися та працювати. За рахунок невідповідності документів та зовнішності. Доступність переходу на законодавчому та фінансовому рівні є прямою потребою для багатьох транс*людей і особисто для мене.
909 views10:50
T
