Гуцульщина тяжіє до села – урбанізація її не троне зовсім. Тендітною рукою ти плела вінок купальський. У твоїм волоссі назавше цей гірський повільноплин. Але весна заквітчується в літо. І літо – в осінь. Фарбами з картин ми сходимо – тендітні ніби діти. Ми – села, витравлені з власної землі. Ми – душі, що повернуться до Бога. Проходить лісом наше юрмище калік, і гасне сонця понад нами з болю. Здіймається у небо літній квіт – на цих руїнах ти мене всю ніч кохала. Плети вінки – і ріки переходь убрід в містичному тумані на Купала. 11 viewsedited 08:55
