#ріелторські_оповідання В середині 2011-го це було. Звернула | Broker від слова Bro

#ріелторські_оповідання
В середині 2011-го це було. Звернулася до мене чудова із проханням знайти їм квартиру у новобудові.
Новобудов у Донецьку не так, як у Києві – на кожному квадратному сантиметрі, а дуже мало.
Можна сказати, на пальцях перерахувати і все таке інше.

Молодята хотіли одразу розпочати ремонт і якнайшвидше переїхати, щоб їхня донька пішла до школи у Донецьку. Самі вони були з невеликого містечка.
Дивились 3-4-х кімнатні, бо в ті роки гігантоманія була наше все.
2х кімнатні по 90м2, 3х-150м2.

І дорого коштували ці метри, незважаючи на міжнародну фінансову кризу, що пролетіла ураганом.
Багато хто з кредитами не впорався, майже банкрутами стали, а наші молодята якраз навпаки, кризу як шанс використали. На ніжки почали ставати.

Подивилися вони квартир безліч, але жодна до серця не припала. І ціни кусючі.
І тут надійшла до нас квартира, з якої я їх вигнати не могла.
Взяла ключі в конс‘єржа, квартира була власністю підрядника. Тоді багато таких квартир за адекватними цінами було викинуто на ринок. Підрядники замість грошей за свою роботу отримували квадратні метри.

Одного разу подивилися квартиру, другий, третій. Новий рік на носі.
Засмутилися молодята. Грошей не вистачає.
Зателефонувала я до банку знайомому банкіру.
Хороші люди -говорю. -І фірма у них біла. Допомагайте.

Зібрали документи за день, у мене в офісі на ксероксі копіювали.
Зустрічаємось із власником.
Все добре, все чудово. Документи дав перевірку.
І ось вирішальна зустріч, обговорюємо деталі правочину.

-Зачекайте-каже власник. -Це що ж виходить, я маю підписати договір купівлі-продажу до отримання грошей? Ні, так не піде!
Я пояснюю, що ми всі знаходимося в одному місці, ніхто нікуди не виходить. Сидимо в банку, після підписання йдемо в касу та отримуємо готівку. Долар замовимо для покупки заздалегідь.

-Ні-відповідає власник. -Лєночко, я вас знаю, ви порядна людина, хлопці хороші, але раптом якийсь форс-мажор? Ні-ні. Спочатку гроші-потім стільці.

Всі. Глухий кут.
Ні полум'яна промова керуючого банком, ні роз'яснення нотаріуса, ні мокрі очі моіх клієнтів не переконали власника, що жодного ризику.

29 грудня. Банки працюють в останній день.
Збираю всіх на брейн-штурм.
Давайте пошкребемо по засіках по друзях, сусідах. Гроші потрібні на 4:00!
Розбіглися.
Знову зустрічаємось. Усіх потрясли.
Бракує $20000.
Я теж з дому все вигрібла

Дзвоню друзям в Горлівку. Займіть, прошу, $20 000! На півдня! Повернення гарантую!
-Не питання-відповідають друзі.
Сідаємо в машину і мчимо до Горлівці по гроші.
Усі вже на нервах. Часу майже не залишилося.
Ідемо до банку. Дзвоню власнику.
-Ми чекаємо на вас у нотаріальній конторі. Готові розрахуватися.
-Знайшли гроші?
-Скажімо так, на кілька годин. Ми вам даємо гроші, ви підписуєте договір, потім ви отримуєте гроші в касі і передаєте покупцям.

Коли все було закінчено, власник сказав:
- А ви ризикова, Олено.
Заради порівняно невеликої суми гонорару ризикнули і своїми, і чужими грошима.
Я пішов би з вами в розвідку!

Я знаю, що й власники, і покупці зрідка, але читають мої тексти.
Думаю, вони підтвердять, що все в цьому оповіданні правда.
Ось така звичайна історія.
А ви думали, ріелтор тільки рекламу розміщує та двері відчиняє?
P.S. Забула написати, що після угоди ми до ночі обмивали нову квартиру, підсвічуючи собі ліхтариками, лампочок там не було)
Випили ящик, напевно, шампанського, а другим стіни облили-обмили :)