2021-11-11 10:21:37
Про матюки, бо обіцяла.
Матюкатися я почала у середній школі з трьох причин:
хотілося хоч трохи "бути своєю" - мене не дуже приймали в класі, а так виходило бути менш ізгоєм;
на заняттях плаванням до мене чіплялися старші хлопці і гучний мат від маленької дівчинки у відповідь на щипки і ляскання, вводив їх в ступор, змушували знітитися і перестати. Битися, нажаль, я не могла через різні вікові вагові категорії;
дівчатка не матюкаються.
Потім мене трохи попустило - причин експресивно виражати емоції стало набагато менше, і потреба матюкатися відпала сама собою.
Я знову доволі довго майже не використовувала обсценну лексику.
А потім поступила в університет.
О... Як я трималася! В мене були ще й релігійні причини. Але в решті решт я пішла на конфлікт з групою, сусідньою групою, викладачами, деканатом, батьками і цілим світом. Важко залишатися "правильною" дівчинкою, особливо якщо твої слова ніхто не чує, поки ти не додаси у якості смислової зв'язки "пиздець сука блядь". До того ж...
дівчатка не матюкаються. Там ще було багато чого, що призвело до створення доволі неприємного агресивного образу, який захищав мене від жорстокого світу.
Так і повелося. У важкі періоди життя кількість ненормативних виразів зростала, потім знову зменшувалася.
Зараз вона тримається на середньому значенні - життя в мене не дуже важке, але іноді воно б'є по голові. Ну і робота з людьми... додає негативних емоцій.
Я в цілому дуже чутлива, а виматюкатися на якогось ідіота (навіть, лише собі під ніс) допомагає підтримувати душевну рівновагу (так я сублімую бажання розбити цьому ідіоту обличчя), або допомагає позбутися фрустрації. До того ж, як на мене, деякі явища і події заслуговують на дуже яскравий і характерний епітет.
Мабуть, перестати використовувати обсценну лексику не погано. Однак для себе я не бачу в цьому особливого сенсу. Мовляв, мені і так добре, нічого не бентежить. Але якщо Дом хоче, то я спробую. Може в результаті життя стане краще. Хто зна?
О матюгах, потому что обещала.
Материться я начала в средней школе по трем причинам:
хотелось хоть чуть-чуть "быть своей" - меня не очень принимали в классе, а так получалось быть меньше изгоем;
на занятиях плаванием ко мне приставали старшие ребята и громкий мат от маленькой девочки в ответ на щипки и шлепкт, вводил их в ступор, заставлял смутиться и перестать. Драться, к сожалению, я не могла из-за разных возрастных весовых категорий;
девочки не матерятся.
Потом меня немного попустило – причин экспрессивно выражать эмоции стало гораздо меньше, и потребность материться отпала сама собой.
Я снова довольно долго почти не использовала обстенную лексику.
А затем поступила в университет.
О... Как я держалась! У меня были и религиозные причины. Но в конце концов я пошла на конфликт с группой, соседней группой, преподавателями, деканатом, родителями и целым миром. Трудно оставаться "правильной" девочкой, особенно если твои слова никто не слышит, пока ты не добавишь в качестве смысловой связи "пиздец сука блядь". К тому же... девушки не матерятся. Там еще было многое, что привело к созданию довольно неприятного агрессивного образа, защищавшего меня от жестокого мира.
Так и повелось. В тяжелые периоды жизни количество ненормативных выражений росло, затем снова уменьшалось.
Сейчас оно держится на среднем значении – жизнь у меня не очень тяжелая, но иногда она бьет по голове. Ну и работа с людьми... добавляет отрицательные эмоции.
Я в целом очень чувствительна, а материться на какого-то идиота (даже, только себе под нос) помогает поддерживать душевное равновесие (так я сублимирую желание разбить этому идиоту лицо), или помогает избавиться от фрустрации. К тому же, мне кажется, некоторые явления и события заслуживают очень яркий и характерный эпитет.
Пожалуй, перестать использовать обсценную лексику не плохо. Однако для себя я не вижу в этом особого смысла. Мол, мне и так хорошо, ничего не мешает. Но если Дом хочет, то я попробую. Может, в результате, жизнь станет лучше. Кто знает?
2.5K viewsedited 07:21
S
