Фріда Ісберг 'Сверблячка' #Видавництво_видавництво #ісландська | (о)знаки

Фріда Ісберг "Сверблячка"
#Видавництво_видавництво #ісландська_літ_ра #сучліт #оповідання #Кривоніс

Я ваще то те ж колись мріяв про ісландську мову і її вивчити. Але в мій час знайти словники та підручники було нереально, а потім я виявився слабаком (додаток з вивчення ісландської я не відкривав чотири місяці). Так що читаємо поки те, що переклав з ісладської Віталій Кривоніс (в "Видавництві" це вже його третій переклад, у Жупанського вийшов його переклад Старшої Еди). А не я))))
Ніт, ніяких питань до перекладу чи перекладача, я не спец в цій області.

І тільки я вирішив щось написати про збірку оповідань Фріди Ісберг "Сверблячка", як вже з'явилась прекрасний розбір від Ганни Улюри

Але про своє враження
По-перше, там стільки тілесності, що я вже в Ісландію не хочу. Вони там всі намахані, да? Тобто тілесності такої, про котру незвично в нашому просторі говорити, бо… не знаю, от часто ви читали книжки, де один з моментів сварки в парі - сцяння в ванній? Ось. Спочатку ця тілесність відштовхує, хочеться гидувати. Але поступово розумієш, що ти просто звик закривати очі на ці речі (жопа є, а слова нема). Хоча все твоє життя в цій довбаній тілесності, тому хочеш її витіснити (тут згадується Вірджінія Вулф, котра нарікала на Джойсівського "Уліса", як так, ми вже в книжках пишемо, як справляємось в туалеті - бо половина четвертої частини описує сидіння на унітазі).

По-друге, заявлено "книжка про проблеми підлітків". Не згадаю де, але точно таке формулювання було. Але всі підлітки-герої книжки - 24-28 років. Такі собі підлітки. На справді світ старішає, ми наче про це знаємо, але з подивом дізнаємось, що західніше нашого кордону, і в такому ізольованому світі як Ісландія, дорослішання приходить пізніше. Емоційне та психологічне. Причин жити швидко немає. Ще втомишся жити. Але жити доводиться звичайне життя. А ти до нього не готовий, ага. І так до старості.

По-третє, ну не все вже так чітко про "підлітків", звісно, можна звалити все - це проблеми переважно молодих людей, але не хочеться нікого розчаровувати, не тільки молодих. І лише за допомогою цього образу можна спробувати описати не-молодих, котрі так само виявляються не готові до ультрастрімкого сьогодні. (в одному з оповідань молода пара нарікає батькам, що ті їх не підготували та не навчили - біда, що і батьки до такого життя і такого темпу виявились не готовими).

В принципі, ми всі переживаємо в осучасненому до болю світі ті самі проблеми, я просто їх по іншому артикулюю, або іноді не так сприймаю. Тому для мене книжка стала спробою сказати, що ні, все нормально, всі мають такі самі проблеми, але не говорять, бо не можна ж і сором.

І тема дорослішання. Всі герої не можуть прийняти адекватного кінцевого рішення. Вони безкінечно вагаються, перевирішують або вдаються до тимчасових заходів, сподіваються, хтось інший вирішить, не можуть вирости і лишаються пере-дітьми з уже не дитячими проблемами.

Читати іноді важко. Хоча кожен текст в збірці не такий вже і великий) але… подорослішай та прочитай)
Ілюстрації Надії Кушнір (авторка Гуся), видано за підтримки ісландського літературного центру (за що їм данке)