Narratology Department

2019-12-05 00:51:22 ​Inside Out by Pixar Animation Studios
1h 35min

Grownups need cartoons more than kids these days. I mean it.

Правду кажу: я бачила тих дітей. У них, знаєте, емоційний інтелект, до якого багатьом міленіалам і всьому, що народилося на світ божий ще раніше, саморозвиватися, самокопатися й самоспівчувати ще довго й багато. Усе це “само-” причому, до речі, краще робити під кваліфікованим наглядом спеціалістів. Справа в тому, що не багатьох людей родом із минулого тисячоліття притомно навчили розуміти, що вони відчувають і чому. Зате розповіли про те, що існують якісь внутрішні демони, з якими треба невпинно й ненастанно боротись. Так от, Inside Out (у чудовому українському перекладі — “Думками навиворіт”) — хороший спосіб побачити цих “демонів” і заразом пройти процес становлення й ускладнення особистості екстерном.

Днями передивилася знову цей мульт і завела собі правило повертатися до нього once in a while. Помітила, що ККД від перегляду зростає, якщо на постійній основі користуватися додатком Headspace (ну або як кому зручно підключати до своєї голови mindfulness). У мене останній сеанс Inside Out, зокрема, збігся в часі із курсом Self-Esteem й фантастично-синергетично наклався на нього. У мультику просто купа прийомів, які бери та прикладай до своїх медитацій. Із мого улюбленого: кожна емоція — це кулька, всередині якої конкретна подія. Цю кульку можна розглядати, вивчати, складати поряд з іншими кульками й з часом зрозуміти, що вона — не демон, а просто епізод вашої історії. Не кінець світу, не початок кінця, не ви і не вони, а просто епізод, і з ним можна жити. Довго й щасливо.

Словом, не боріться зі своїми демонами, бо є вірогідність, що це зовсім не демони. Варто лише пригледітися добряче. Inside Out — чудова оптика саме для цього. Открыть/Комментировать

2019-12-01 01:39:58 ​Art Matters by Neil Gaiman, illustrated by Chris Riddell

Текст на годину, але з усіма ознаками маніфесту 20-річних, 30-річних, 40-річних і усіх інших річних, які про творчість. Простий як хліб із маслом, поживний як тост з авокадо, корисний як склянка води після сну.
Не читається, а вливається в голову, рівномірно розпливаючись по всіх півкулях мозку водночас.
Ніл, як той тато з реклами сосисок, — може, ой як може.

I believe I have the right to think and say wrong things. I believe your remedy for that should be to argue with me or ignore me.

Everything changes when we read.

Libraries are about freedom.

Fiction is the lie that tells the truth.

MAKE GOOD ART. I’m serious.

Be wise. Because the world needs more wisdom. And if you cannot be wise, pretend to be someone who is wise, and then just behave like they would. Открыть/Комментировать

2019-11-27 05:59:40 The Seventh Function of Language by Laurent Binet
369 pages in kindle edition

Якщо може книжка «валятися» у додатку кіндл, то “Сьома функція мови” саме це у мене, абсолютно несправедливо й цілком з моєї вини, і робила. Довго якось я її читала. Кілька місяців, мабуть. Я б навіть сказала, що не читала, а мучила її. І довго збиралася писати пост про неї. Кілька тижнів щонайменше. Той випадок, коли справа не в ній, а тотально в мені. Я якась розхитана була останні кілька місяців. А Лоран Біне — чудовий.

Сьогодні нарешті відкрила все, що захайлайтила в тексті, і виявилось, що я кілька місяців носила в кишені й спорадично почитувала справжній скарб:

…essentially, in a literary work, there are three levels: there is the language—Racine wrote in French, Shakespeare wrote in English, that’s the language. There is the style: this is the result of their technique, their talent. But between the style—which is a choice, you know, it’s controlled by the author—and the language, there is a third level, which is the writing. And the writing, he said, is the place … of politics, in every sense of the word.

Як ніби довго жила з ідеальною людиною, розмовляла з нею, засинала з нею, подорожувала з нею і не помічала, що поряд — всесвіт. Ні, ну ви тільки гляньне:

Ah! A metasubject! Using language to discuss language, there’s nothing better. I adore that.

Заздрю тим, хто має в біографії кілька років філології чи лінгвістики; для вас, підозрюю, це буде читання абсолютного рівня насолоди:

Foucault: too irritable, jealous, vehement. Deleuze? Too dark. Althusser? Too sick (ha ha!). Derrida? Too hidden in his successive envelopments (ha ha). Hate Lacan. Don’t see any harm in the Communists looking after security at Vincennes.

We don’t need Derrida, we have Jimi Hendrix!

But you have to admit, Foucault is a lot sexier than Chomsky.

Essentially, Searle’s message is: Fuck Derrida.

Тут, до слова, і кілька хороших практичних порад для копірайтерів й іншого роду креаторів:

Glory to the logos, my friends! Long live dialectics! Let the party begin! May the verb be with you!

Vocabulary and syntax. Each time you formulate a phrase, you are subconsciously practicing these two operations.

..one does not abandon a concept like a dog.

Мушу зізнатися: завинила перед цим текстом. Сильно завинила, так з таким матеріалом не чинять. Обов’язково перечитаю, щоби знову побачити це все в ширшому контексті:

no one comes here to learn how to do a job. Episteme, my ass.

Modernity, I shit on you!

І, наостанок, Лоран Біне, якщо ви це читаєте, я вас люблю, усім своїм наратологічним єством, бо вашим

So we are always, fatally, in some form of citation.
“Je suis venu j’ai vu j’ai vomu.” (I came, I saw, I vomited.) — можна лікувати рани. Открыть/Комментировать

2019-11-27 05:59:31 Открыть/Комментировать