Narratology Department

2020-05-19 20:55:42 Каяття та прикриття

Не можна, безперечно, вести канал в телеграмі й одночасно його не вести, як от я останні два місяці. У зв’язку із чим публічно каюся. Не вела не від того, що не читала. Важко мені себе уявити взагалі без читання. Буває, що не читаю кілька днів, але потім одразу кілька днів читаю. Просто я досі не знайшла той самий — найцікавіший, найунікальніший, найнестандартніший — кут, із якого про книжки ще ніхто не розповідає.

Відтак, доки не пишу про книги сама, прикриватимуся. По-перше, тим, що взагалі-то ми в стані аномії з вами всім світом дружно сидимо (ох знав би Дюркгайм, що в цьому 2020му коїться!) По-друге, тим, що розповім про те, як хтось розповідає про прочитане. Звісно, не абихто, а сам Біл. Біл, на відміну від мене, читає без перебоїв і без перебоів про це розповідає. Завжди намагаюся прочитати щось із його списків. Коли прочитаю, розповім, навіть якщо не знайду той бісовий кут. Доти — каюся щиросердо й прикриваюся безсоромно.



Открыть/Комментировать

2020-03-23 05:58:53 ​Lily King. Writers & Lovers

“Ну що нового/цікавого/корисного я можу сказати цим людям? І без мене вистачає їм книжкових і не тільки блогерів, інфлюенсерів і, господипрости, опініенмейкерів. Самоназваних наратологів тільки бракувало.” Приблизно такий текст із різними відтінками й наголосами муляє мені зсередини черепушку щоразу, коли думаю, що давно не наповнювала цей канал. Або ще — моє улюблене — “кому яке, на біса, діло до того, що я прочитала, що в прочитаному підкреслила і що про це подумала?” А потім згадую (ок, два місяці не згадувала, проте згадала сьогодні, від того й пост), як мені друг (привіт, друг, знаю, що ти читаєш ) якось сказав щось типу “Ми прочитали стільки книжок, про скільки поговорили з іншими”.

Відтак, виходить, цей канал потрібен у першу чергу мені, аби точно таки прочитати ту чи іншу книжку. Адже читати я із січня не припинила. Тільки от із розповідати про прочитане сталася криза, яка наклалася на переїзд в іншу країну, а потім ще полірнулася глобальною епідемію Мене навіть від художки на фоні цього всього відвернуло на якийсь час. А днями от у літаку із Мехіко в НЙ відкриваю я Коханців та писаків, а там:

I don’t write because I think I have something to say. I write because if I don’t, everything feels even worse.

А потім ще: The hardest thing about writing is getting in every day, breaking through the membrane. The second-hardest thing is getting out.

Тому, хто часто пише, точно відгукнеться по всіх нервах. І далі — фанстастичний чарівний короткий посібник із того, як читати:

‘How would you do it differently in your English class?’
‘I would want kids to talk and write about how the book makes them feel, what it reminded them of, if it changed their thoughts about anything. I’d have them keep a journal and have them freewrite after they read each assignment. What did this make you think about? … I think you could get some really original ideas that way, not the old regurgitated ones like man versus nature. Just shoot me if I ever assign anyone an essay about man versus nature. Questions like that are designed to pull you completely out of the story. Why would you want to pull kids out of the story? You want to push them further in, so they can feel everything the author tried so hard to create for them.’

Словом, цей пост не про те, що я усім рекомендую читати Лілі Кінг (її Ейфорія мені, до речі, сподобалася більше). Цей пост про те, що довіряйте більше собі, а не лише вищезгаданим блогерам, інфлюенсерам і, господипрости, опініенмейкерам. Так, ніхто не відміняв списків “обов’язково до прочитання”, “best of all times”, букерів і нобелів, але що насправді важливо — це те, що лишається у вас після прочитаного, окрім галочки read на гудрідс. Дозвольте вже собі нарешті зізнатися: цей текст не проникає мені під шкіру, і просто знайдіть свій текст. Той, який — любов. Ви ж зрештою запускаєте його собі просто в голову. Навіщо запускати в голову те, що не любов? А тепер уявіть, що ви зустрічаєте людину, і у вас любов — одні й ті ж тексти, ну:

It’s a particular kind of pleasure, of intimacy, loving a book with someone.

Не знаю, чи поборола я свою кризу писання у вланому каналі, але спробую таки писати частіше. А ви читайте. Або не читайте, головне — бережіть себе. Открыть/Комментировать

2020-01-16 14:49:32 You — Netflix
2 seasons, 10 episodes each

Я не люблю Достоєвського. Злочин і кара — причина першої в моєму житті ночі без сну. Але не люблю його я не через це. Просто мені не надто близька ідея просвітлення, яке трапляється, коли падаєш на саме дно, а потім ще на кілька рівнів углиб. Як і не сильно до душі мені дивитися на те, як люди упиваються своєю приниженістю й ображеністю. У моєму світі все складно, але не настільки паршиво. Я більше на стороні Чехова.

Моя нелюбов до Федора Михайловича, проте, жодним чином не відміняє того факту, що він — бісовий геній. Актуальний і в 2020. Родіон Романович тепер — Джо, Петербург — НЙ, а Сибір — ЛА. Розумно, глибоко й до самих нутрощів страшно: відбірна, словом, достоєвщина. Багато крові, часом просто хочеться блювати, але не додивитися не варіант. Той випадок, коли сильно хотілося, аби вже скоріше ця чортівня закінчилася, але третій сезон уже знімають. Достоєвщина, видно, цими днями робить касу.



Открыть/Комментировать

2020-01-05 01:38:48 The Two Popes / Netflix
2h 5m

Я завжди дуже обережно виношу в публічне поле будь-які рекомендації, особливо щодо фільмів і книг. Якщо вже щось раджу, то намагаюся це робити аргументовано, із купою поправок на вітер та приміткою “це взагалі-то не обов’язково, і в принципі це тільки моє бачення, а у мене наративний вивих свідомості”. Відтак, доки мене не просять, як правило, я не нічого рекомендую. Я натомість ділюся досвідом.

За феноменологічним законом взаємозамінності точок зору, цілком може трапитися таке, що мій досвід переживання історії буде схожим на досвід переживання цієї ж історії кимось іншим. Відповідно, якщо це сподобалось мені, воно ж може сподобатись ще комусь. Оскільки я припускаю, що точки зору тих, хто підписаний на це канал, у багатьох площинах перетинаються із моїм баченням речей, радо й натхненно ділюся із вами своїм дуже свіжим досвідом: із двох годин фільму “Два Папи” я щонайменше 30 хвилин плакала, і тепер ще більше хочу вивчити іспанську. Попри помітку “some disturbing violent images”, це дуже світла добра історія про те, що цей світ тримається на любові.

... truth may be vital, but without love, it is unbearable.



Открыть/Комментировать

2019-12-14 22:19:52 Over the Top by Jonathan Van Ness
5h50m on audible

I thought that Jonathan Van Ness was a bit to much for me when I first saw him on Queer Eye. It took me a couple of episodes to come to the unshakable ‘I love this gorgeous queen’ feeling. The other day I had a dream, a vivid memorable dream, that we bumped into each other and went to his place and were talking and cuddling, and he even rolled me all over in a wheelchair, and we were true soul mates, and both a little embarrassed for that wheelchair thing. After waking up I knew I had to read Over the Top one more time. This second reading was as much therapeutic for me as was the first. And I am not just throwing words here. Jonathan’s story became an invaluable drive for my own struggle for self-esteem, self-acceptance and self-compassion. Cause, like he says, it’s not selfish, it’s just healthy.

I’ve never realized how much shame i’d been holding in for years, silently asking everyone who wanted to be close with me, ‘Would you love me if you knew all my parts?’ I’ve never dared to admit that Navigating through trauma, depression, and despair is a full-time job. So next time I meet Jonathan in my dream, I shall specially thank him for this:
We have unfortunately had very narrow definitions of beauty crammed down our throats for a long time. There are endless sexy shapes, colors, forms, and kinds of people who deserve celebration. It’s each one of our jobs to reject that comparison of what we think beauty is and realize we are the motherfucking beauty.

Every time after I spend some time with Jonathan, I want to call everyone “henny” and everything “gorg”. Which might be somewhat not normal but:
Normal, honey? Who is she, anyway? Открыть/Комментировать

2019-12-14 22:19:45 Открыть/Комментировать

2019-12-14 07:21:16 Bill’s 5: Books that Bill Gates read this year.

It’s an already good Narratology Department tradition to get inside Bill’s brain before Christmas. Here’s 5 more points to add to our never-to-be-read-but-we-should-still-try reading lists. Bill’s stuff is always good.

Smil is already on his way to my kindle. Get yourself a little present too. We all can be like Bill after all.



Открыть/Комментировать

2019-12-10 06:42:56 Перекласти текст — це вам не шубу в труси заправити

“Земную жизнь пройдя до половины, Я очутился в сумрачном лесу,” або “Переступив границу зрелых лет, Я в тёмный лес забрёл и заблудился.”? І це далеко не всі версії перекладу Комедії. І це тільки російською. Колись я витратила тиждень на те, щоби обрати, який англомовний переклад Данте я хочу прочитати. До речі, не пошкодувала про свій вибір. Бо переклад — це справжня текстова акробатика, а перекладачі — герої мого особистого пантеону. Хоча так, звісно, було не завжди.

Я в принципі ніколи не звертала увагу на те, хто в описі тексту стоїть окрім автора. Прізвища всіх тих редакторів і коректорів я сприймала як титри до серіалу, де прописують помічників операторів, увесь кастинг і тих, хто роздавав на знімальному майданчику чай. На щастя, схаменулася. Непроста краса проблем перекладу відкрилася вперше переді мною коли мені, соромно зізнатися, було вже під тридцять. Здається, від Стасіневича дізналася про Герту Мюллер і Марка Бєлорусца, який перекладав її тексти. Відтоді почала цікавитися, копати й помічати. З’ясувалося, не всі переклади одноково достойні. З ‘ясувалося, перекладацький цех наповнений цікавими людьми. З’ясувалося, що знайти своїх перекладачів так само важливо як знайти своїх авторів.

Перекладач бо, браття, — це щонайменше перевізник і за сумісництвом подвійний агент. Ти, людина без знання мови, мусиш довірити перекладачеві, або перекладачці, свою одну єдину на все життя голову із надією на те, що при заливанні в неї тексту, відтвореного з іншої мови, заллється суть і задум мови оригіналу. Як на мене, у тому числі через це, обрати професію перекладача — тобто Харона — це стати на шлях героя. Якого часто й героєм не вважатимуть такі як я, до своїх тридцяти.

Відтак, з усіх сил закликатиму тих, кого можу закликати, дивитися на переклад і на людей, які його роблять. Із людьми, до слова, у нас все з кожним роком робиться все краще. Подивіться лише на цих трьох чарівних перекладачок:

Кожен текст, кожен переклад – це стратегія. (Роксоляна Свято)

В художці більше гратимешся з синонімами, в нон-фікшні – більше з формулюванням речень. Бо завжди можна сказати щось компактніше, і ти над цим довго думаєш. (Ярослава Стріха)

У мене бувають жорсткі дежавю, коли я відкриваю сучасні українські переклади якого-небудь Філіпа Діка і бачу там ту ж інтонацію, яка була 10-15 років тому в помаранчевій серії «Альтернатива» російського видавництва АСТ. Я бачу там калькування синтаксису, посилення обсценності лексики – не в той бік, в який треба. В російській є дуже жорстка різниця між регістрами побутової лайки і справді жорстких матюків. В англійській вона дуже сильно змазана, і там не так багато сильних слів, як в російській. І це зміщення в жорсткішу лайку я бачу і в текстах сучасних українських перекладачів. Це покоління, яке виросло на цій помаранчевій серії. Вони думають, що косплеять Буковськи, а насправді косплеять його перекладача. (Ольга Любарська)

У Ольги Любарської, до речі, є канал в телеграмі, про який я давно хотіла розповісти, та все не траплялося нагоди. Нарешті — нагода, тому тапайте на кніпку з посиланням і слідкуйте за перипетіями перекладу від справжньої живої перекладачки; там кайф, зі справжніми тонкими драмамами й матюками.

https://lb.ua/culture/2019/12/08/444246_pereklad_zakinchuietsya_nikoli.html Открыть/Комментировать

2019-12-06 10:39:51 Hello My Name Is Awesome by Alexandra Watkins
134 pages in kindle edition

Іноді я називаю речі за гроші. Ну, або якщо це сильно свої і велика любов — за так. Моє неймінгове портфоліо невеличке, але горде: там від назви одягу для собаків до ЖК і порталу для жінок. А ще я дружу з богинею неймінгу Анною Лісовською (жінка назвала Дію Дією, наприклад, вигадала імена Holy Chick і 100 років тому вперед), і цей факт теж вважаю потужним фактором особистого інтересу до неймінгу.

Колись, десь після Дії, я так по-доброму позаздрила Лісовській, що вирішила: треба терміново качати свої неймінг-скіли. Терміново не вийшло, проте вийшло трохи згодом натрапити на Александру Ваткінс. Юні й не надто юні неймери, початківці й автори десятків ймень, танцюйте. Це — скарб. У книжці вся методологія, тьма ресурсів із посиланнями і навіть шаблон брифу для неймінгу — від агенції, яка назвала морозиво Sweet Jesus і салон манікюру Hand Job. Скарб, повторюю, ска-а-рб:

your name should be infectious, not sound infectious

The essential question to ask when reviewing the names is not, “Do I like it?” [but] “Is it right for the brand?”

For a name to be awesome, it must embody a tricky trifecta. It must (1) feel like a real word, (2) be intuitive to pronounce, and (3) be intuitive to spell.

The true test to see if a name is spelling challenged is to see and hear how Siri and other voice recognition bots spell it.

What is the ideal number of participants for brainstorming names? One. You.

Навіть якщо ви не збираєтесь називати бренди за гроші або, як часто буває із власниками брендів, за покликом душі, Hello My Name is Awesome — це чудове щеплення від кепських назв, які ви обґрунтовано й публічно після цієї книги можете змішувати з болотом. Отримайте собі це щеплення Открыть/Комментировать

2019-12-06 10:39:42 Открыть/Комментировать