2021-06-12 10:49:02
#огляд_перлинок_жаринок
Сьогодні розповім про ще одну чудову книгу Астрід Ліндґрен - “Роня, дочка розбійника”, переклад Ольга Сенюк, художниця Ірина Петеліна, видавництво “Рідна Мова”. Погортала всю серію книг Астрід тут -
Розпочинається історія із народження дитини у замку розбійників. Усі чекали з нетерпінням, аж поки щасливий батько Матіс не вигукнув, що народилася розбійницька дочка, і всі веселилися і раділи. Її назвали Роня. Саме цієї ночі страшна блискавиця розділила фортецю пополам, утворивши глибоке провалля між її частинами. Роня росла у турботі, батько дуже любив дочку. Дівчинка й гадки не мала, звідки все добро береться у домі аж до одного дня, коли спитала у батька. Важко було усвідомлювати, що її батько безсоромно відбирає все в інших людей. Мабуть, тут відбулося перше неприємне усвідомлення Роні про її батька.
Роня підросла і їй дозволили досліджувати ліс і гуляти самій аж до пізнього вечора. Це був новий етап її дорослішання. Ліс, в якому гуляла дівчинка може здатися знайомий читачам своєю природою, запахами, плином речей і водночас незвіданий, адже у ньому мешкають істоти темряви, ліс належить ще й літавицям, сiрячкам, підземлянам, товстогузикам і поночівникам. І батько навчив Роню не боятися їх, адже тоді не зможуть завдати жодної шкоди. Навіть від літавиць можна врятуватися, якщо тверезо думати, а не бездумно втікати.
Одного дня на іншій частині фортеці оселилися вороги Матіса з діда-прадіда - Борка із своєю бандою. Роня в цей день зустріла його сина Бірка. Вона врятувала йому життя, а потім і хлопець врятував життя Роні. А тоді вони стали одне одному як брат і сестра. І потайки від усіх бачилися, гуляли разом аж до дня,коли Роня зненавидить батька (чи думає, що зненавидить), а він відречеться від неї. Роня з Бірком втікають у ліс і починають жити у Ведмежій печері. Як вони виживають, що роблять, які мають труднощі і сварки, як захищаються, а ще як переживають розлуку з рідними?
Книга про те, як дитинство залишається позаду, як батьки можуть перестати існувати у ідеальному світі і постати у образі людей із своїми перевагами та недоліками, яким непростим буває дорослішання з усіма його виборами, що життя буває складним і небезпечним,але не перестає при цьому бути дивовижним і прекрасним. Книга про стосунки дітей і батьків, про моральні принципи і самоусвідомлення дітей, що таке смерть, прощення, примирення, життя... Астрід так тонко балансує на оцій межі між реальним і вигаданим світом з його чудернацькими істотами, що читаючи її книги, не перестаю дивуватися, якими вони є актуальними.
Цитати:
“На хвилину вони замовкли, слухаючи, як щебетало, шелестіло, гомоніло й дзюрчало в іхньому лісі. У всіх деревах, у всіх водах, у всіх зелених кущах буяло життя, скрізь бриніла бадьора, нестримна пiсня весни.
- Я оце стою і відчуваю, як з мене випаровується зима, - Скоро я стану така … що зможу літати”.
“Ти мокра і вся в синцях, i — сказав Бірк. — Зате ти цілий день купалась у весні... якби
пояснити батькові, чому їй треба було купатись у весні до пізнього вечора”.
“Батька, якого вона могла б любити, також більше не буде. І це теж сердило її. Вона раптом відчула бажання покарати Матіса за те, що вона вже не могла бути його дочкою. О, як їй хотілося, щоб батько страждав так, як страждала вона! Кортіло все зіпсувати йому, звести нанівець його лихий задум”.
“Заснути вона не могла, бо чула, як її дитина плакала в розпачі. Але Роня не хотіла, щоб мати прийшла й потішила її. То була ніч, яку вона мусила пережити сама”.
«Де є домівка, там є й вогнище… де є вогнище, повинна бути й домівка”.
“Здавалося, ніби цілий ліс заснув. Але тепер про кинулися діти пітьми. Заворушилися нічні істоти, що жили в лісі. Серед моху щось шурхотіло, плазу вало, скрадалося. Між деревами мурмотіли товстогузики, по каменях лазили патлаті поночівники, а сірячки цілими зграями висипали зі своїх сховків і сичали, щоб налякати кожного, хто був у лісі”.
“Роня ніколи не брехала батькові. Тільки не казала про те, що могло засмутити чи розсердити його”.
152 views07:49
К
