Під вибухи снарядів пости пишуться так собі. Сьогодні по Одесі | АННА КАЛАНТЕРНАЯ

Під вибухи снарядів пости пишуться так собі. Сьогодні по Одесі гатять. 
В1йн@.
Я і без цього про неї пам'ятаю, не пишу кожен день про це, бо є й інші справи, і втомилися всі від однакових новин.

Але днями в мене з'явився цікавий досвід, він влучний саме зараз.

Вранці була чудова погода, сонце, і кіт вирушив на прогулянку. А потім раптово пішов сильний дощ. Коли я відчинила двері коту, він стояв і кричав як шалений.
І кричав він саме на мене.
Мені здавалося, що це були якісь кошачі матюки: «Ти що, не бачиш? Вода з неба! Ллється! Я мокрий! Чому ти не припинеш все це?!»

Я його погладила, нагодувала, сказала, що я тут ні до чого, але… 

Він в усьому звинувачував мене. Що погода зіпсувалася, що вода з неба, що двері були зачинені. Але в цьому не було моєї провини.
А йому було боляче, прикро і, на його погляд, це все через мене, через мою поведінку.

Дуже яскрава ілюстрація до «Почуття провини». 
Коли вас звинувачують, і з того боку дійсно здається, що це ви винні.
Але.

Вчіться відокремлюватися від почуття провини, навіть коли вас звинувачують і не бачать, що ви тут ні до чого.
Це їх мультик, і їм з цим жити.

Я до чого кажу про це?
Тому що дуже багато випадків, коли справа не у провині людини, але її так звинувачують, що в неї вже життя немає.
Чи вона сама себе звинувачує.

Я знаю такі жахливі випадки
Людина потім у кращому разі півжиття по терапевтах ходить.

Можу надати першу допомогу (комусь і терапевт не потрібен буде після цього).
Завтра старт марафону «Звільнення від почуття провини».

Посилання

https://leeloo.kalantiernaia.com/qhdxnp?traffic_mark=eask3i