Этим летом я сдавала свой очередной экзамен по нидерландск | Logical to the Extreme
Этим летом я сдавала свой очередной экзамен по нидерландскому языку. И мне пригодился официальный диагноз РАС.
Устная часть госэкзамена по нидерландскому языку в Нидерландах представляет собою диалог с компьютером: компьютер проигрывает задания заранее записанными голосами дикторок, а в промежутках между заданиями даёт несколько десятков секунд сказать ответ под запись. Перезаписать ответ на экзамене на разговорные уровни владения языком нельзя.
Эту устную часть экзамена сдают вместе в одной комнате несколько (десятков) людей. Все сидят перед индивидуальными компьютерами, слушают одновременно одно и то же задание. А потом одновременно начинают говорить каждый/ая свой ответ в свой микрофон!
Я не могу говорить, когда одновременно со мной ещё кто-то говорит. Или могу, но только с очень большим трудом. Просто не хватает вычислительной мощности мозга одновременно и думать, что говорю, и обрабатывать входящий аудиальный сигнал. Отказаться от обработки входящего аудиального сигнала я не могу — мозг пометил эту информацию как важную, я же слышу речь, нужно срочно заняться её расшифровкой.
Так что я попросила оргов экзамена избавить меня от проверки моей способности говорить в одном помещении одновременно с другими людьми. Написала им электронное письмо, попросила отдельную комнату для сдачи говорения. Прикрепила справку от психиатра, что мне, по его мнению, нужна спокойная обстановка.
Орги согласились на удивление легко. Зачем-то ещё дали в 1,5 раза больше времени на ответы. Мол, даём всем, кто имеет на это право.
Потом на экзамене ещё обнаружилось, что задания вместо экрана компьютера мне надо было читать с бумаги. Благодаря этому оказалось можно, ответив на одно задание, читать следующее до того, как его зачитает диктор. Особенно учитывая дополнительное время, которое мне дали просто чтобы было.
Вот ещё один ответ на «зачем нужен диагноз» — чтобы было легально проще топить за свой комфорт.
------------------------------
Влітку я складала свій черговий іспит з нідерландської мови. І мені став у нагоді офіційний діагноз РАС.
Усна частина державного іспиту з нідерландської мови в Нідерландах є діалогом із комп'ютером: комп'ютер програє завдання, які були записани диктор(к)ами заздалегідь, та у проміжках між завданнями дає кілька десятків секунд сказати відповідь під запис. Перезаписати відповідь на іспиту на розмовні рівні володіння мовою не можна.
Цю усну частину іспиту складають в однієї кімнаті декілька (десятків) людей. Усі сидять перед індивідуальними комп'ютерами, слухають одне і теж завдання. А потім одночасно починають говорити кожний/а свою відповідь у свій мікрофон!
Я не можу говорити, якщо одночасно зі мною ще хтось говорить. Або можу, але лише з дуже великою працею. Просто не вистачає обчислювальної потужністі мозку одночасно і думати, що говорю, і обробляти вхідний аудіальний сигнал. Відмовитися від обробки вхідного аудіального сигналу я не можу — мозок помітив цю інформацію як важливу, я ж чую мову, треба терміново зайнятися її розшифруванням.
Тому я попросила оргів іспиту позбавити мене від перевірки моєї здібності говорити в одному приміщенні одночасно з іншими людьми. Написала їм електронний лист, попросила окрему кімнату для складання говоріння. Прикріпила довідку від психіатра, що я, на його думку, потрібую спокійної обстановки.
Орги погодилися на диво легко. Навіщось ще дали у 1,5 рази більше часу на відповіді. Мовляв, даємо всім, хто має на це право.
Потім на іспиті ще виявилося, що завдання замість екрана комп'ютера мені треба було читати з паперу. Завдяки цьому було можна, після того, як відповіла на одне завдання, читати наступне до того, як його зачитає диктор(ка). Особливо враховуючи додатковий час, який мені дали, просто щоб був.
Ось ще одна відповідь на «навіщо потрібен діагноз» — щоб було легально простіше топити за свій комфорт.
