2022-06-22 17:57:12
Рівно 4 місяці тому (22 лютого) я перейшла повністю на українську мову.
Я не готувалась до цього і навіть ніколи не думала всерйоз про те, що буду розмовляти, думати, бачити сни українською. Навіть незважаючи на те, що українська — моя рідна мова і мала бути нею з дитинства (“дякуючи” русифікації та насильницькому насадженню московської мови в моєму регіоні, цього не сталось).
Довгий час я не сприймала мовне питання всерйоз, точніше, мені було зручно не помічати явної кореляції “мова = зброя” і я продовжувала по інерції відповідати московською, читати московською та споживати контент московською мовою. Це щось на підсвідомому рівні, коли “незручно, хай так, ну а какая разніца” — мозок сприймає це як належне і особливо не обтяжує себе (тебе) додатковими зусиллями.
Це іспанський сором, але так, я українка, яка народилась і прожила в Україні все життя, але розмовляла винятково російською мовою. І навіть жодного разу НЕ спробувала бодай ДЕНЬ поговорити українською. Дивно? Насправді, не дуже, якщо заглибитись у нашу історію.
Отже, цей маленький експеримент став справжнім відкриттям. Я просто НЕ ОЧІКУВАЛА, які двері мені відкриє така банальна штука, як перехід на іншу мову у побуті.
1) По-перше,
це незвично. Так, і багато людей бояться цього відчуття втрати стабільності, балансу. Для мене це, навпаки, стало мотивацією, бо я хотіла себе випробувати )) тож, заради цього незвичного відчуття я і підписалась на все це, розуміючи, що, можливо, буду відчувати себе… інакшою.
По-новому виражаєш думки = народжуєшся наново, бо ще від Лакана відомо, що
“несвідоме структуроване ЯК мова” (має певну символічну структуру). Людина прописана мовою, а її психічний простір організовується словами, літерами, розірваними фразами та складами.
Мова структурує нас, а не навпаки. Для оформлення цієї структури потрібен час, потрібно витримати внутрішнє навантаження від провалу у символічну безодню.
2) Але українцям пощастило, бо ми насправді вивчали українську все життя. Не користувались у побуті, можливо, але вивчали. Процес опанування чогось не відбувається без помилок. Навіть, не так:
помилки — основа навчання. З переходом на українську я зрозуміла, як багато помилок допускаю, і як вони мене (парадоксально!) НЕ виводять з ладу, не засмучують. Я кайфувала зі свого суржика, я сміялась з того, як змінювався навіть мій голос на початку.
Відчувала себе ніби в дитинстві, коли все попереду і так багато відкриттів.
3) Незважаючи на те, що я маю філологічну освіту та в університеті вивчала досконало українську мову (точніше, розділи мовознавства, від фонетики до стилістики), я зрозуміла, що не знаю української ВЗАГАЛІ.
Розмовляти мовою != знати її, та й взагалі,
не ми вивчаємо мову, а мова панує над нами (через що власне Ролан Барт і назвав її
“фашистом”). Я почала знову передивлятись лекції з української мови, розуміючи, що
вивчити українську мову, не вивчаючи історію України, неможливо.
4) Найприємніше. Тут, певно, замішаний якийсь нейробіологічний чинник, бо я помітила як
з переходом на українську в мене бустнувся потяг до вивчення інших мов. Ні, вони не змішуються в голові. Ні, мозок не вигорає. Навпаки, завдяки переходу на українську та визнанню своїх помилок, дозволу собі бути не ідеальною я позбулась мовного бар’єру у спілкуванні англійською. Я знов почала читати англійською та вивчати її, навіть після того, як шкільна система вщент відбила бажання любити та використовувати цю мову. Завдяки українській, я позбулась цього панічного страху БУТИ НЕІДЕАЛЬНОЮ у вимові, у незнанні чогось. Самооцінка виросла у мільйон разів. І так, зараз я спілкуюсь англійською НЕ ІДЕАЛЬНО (і ідеалу ніколи не бути, бо знати мову досконало неможливо, надто вона гнучка), проте впевнено та розслаблено. Можливо, колись зроблю експеримент у переході на англійську у побуті 00))0) хоча поки мені і з українською кайфово.
Також я вже як 3 місяці вивчаю португальську. Мене не лякають помилки і цей досвід я досі сприймаю не як НАГАЛЬНУ ПОТРЕБУ чи НЕОБХІДНІСТЬ, а просто як прикольний етап свого життя.
Головне, отримувати від цього задоволення.
242 views14:57
Е
