2024-04-05 14:25:27
Я давно не писав на комунальні теми та про екзистенційні проблеми буття.
Сьогодні напишу.
Водогін у приватному секторі.
Збудований у 1983 році.
Увесь проіржавів.
Тиску не тримає.
Втрата води – до 30 відсотків.
40 років (!), сорок довбаних років, ніхто нічого з ним не робив.
Ми замінили. Під час війни.
…
Приїжджаю подивитись на перебіг робіт.
Виходять громадяни.
Діалог:
«Ви неправильно закопали трубу.
– Чому?
– Ми точно знаємо. Вона взимку замерзне.
– Звідки ви точно знаєте? Ви фахівець?
– Так, у мене зять колись у «Міськводоканалі» працював.
– Що ще треба зробити?
– Насипати над трубою ще землі.
– Що ще?
– Побудувати ще одну підвищувальну насосну.
(Скипаю, як чайник)
– У вас тиск у кранах є?
– Є.
– А був до ремонту?
– Не було.
– Так на біса вам ще насосна, якщо у вас і так все працює?
– Щоб було, нам так спокійніше.
– Тобто, інакше кажучи, у вас 40 років проблеми з водою, зараз проблем немає, але ви все одно невдоволені?
– Так»
Розвертаюся до підрядника:
– Розкопуйте до дідька цю трубу.
Ремонт завершився.
– Так, Борисе Альбертовичу.
Очманілі в прямому і переносному сенсі громадяни біжать за мною до машини і кричать: «Ні, ні, все добре, нам все подобається, ми просто хотіли порадитися».
…
Я втомився.
У мене найневдячніша робота у світі.
Я мрію про той день, коли на моє місце прийде інший, який зробить людожерів щасливими…
30.1K views11:25
Б
