Ірпінь. Рік, коли ми для себе його відкрили. Знайшли куточок, де можна перезавантажитись.
Просто подивіться, що вони з ним зробили.
Я писала власникам, вони всі живі (як дико взагалі набирати це речення!). Не всі цілі, бо є поранення. Велику собаку віддали.
Пам’ятаю які позитивні були ці власники, як посміхалися, проводили екскурсію і все розказували. Це було місце, де всі свої. Хтось там місяцями проживав, а хтось, якщо я вже не вигадую, і рік.
Сумую. Вірю в перемогу.
