«я шла к етому Ройтбурду 30 лет!», якщо ви розумієте, про що | Хроніки зникнення 🇺🇦
«я шла к етому Ройтбурду 30 лет!», якщо ви розумієте, про що я.
Сьогодні річниця. Я хотіла написати «річниця, як ти пішов від нас», але Саш, я вірю, що ти з нами. Можливо дивишся на нас згори. Я в це вірю, правда.
Я досі не звикла до того, що тебе немає. І от, Саш, ти мені часто казав « я тобі доведу, що Одеса більше френдлі ніж Київ!», я сміялась а ти ще серйозніше це мені повторював. А тепер Одеса стала мені домом. Завдяки тобі в тому числі, Саш.
Нещодавно я познайомилась з твоєю подругою, про яку ти мені багато хорошого розповідав. І от вона приїхала до Одеси, і ми сиділи, пили каву на Кніжкє, і я поглядала на небо, типу «бач, Саш, ми познайомились!». Виглядала я канєшно з цими поглядами в небо як дурна. Ну ти бачив)
Ти мені іноді снишся. Раніше після таких снів я тобі писала, або дзвонила. Зараз це неможливо, але знову ж таки, я вірю, що ти із гори все бачиш, Саш.
Говорили кілька разів із Дімою про те, що ніяк не можемо звикнути, що тебе немає поруч. Але Саш, ти мене з такими чудовими людьми познайомив в Одесі, і мені завжди здається, що ти поруч, в Одному місті зі мною і досі.
Ти не дуже любив фотографуватись, і завжди робив таке обличчя з широкою посмішкою під час фотографування, і чекав, коли вже відзнімуть, я це бачила, тому в мене багато твоїх фото, де ти не позуєш, а я тебе в процессі якомусь клац і спіймала. І ось це фото тобі навіть сподобалось (або ти так сказав, щоб мене порадувати)).
Зараз це фото чорно-біле. Але в нашій пам‘яті всі спогади про тебе кольорові і живі.
Олександр Ройтбурд, дякую, що ти був. Дякую, що ти є. Дякую.
