Мартин Брест

2021-05-01 17:45:49 Открыть/Комментировать

2021-05-01 17:45:41 Збройні Сили дякують за кабель и уточняют, шо если вы не знаете о наших действиях на фронте - это не значит, шо их нет.

Просто время сейчас такое: надо достижения Армии скрывать от высшего военного керівництва. А то у них от наших "смерть ворогам" карьера потом не складывается ))) Открыть/Комментировать

2021-04-30 08:15:20 … Рівно через тиждень після того як противник трохи розслабився, відвів на інші ділянки фронту більшу частину бійців і техніки і повірив в те, що зима буде спокійною, «сімдесятдвійка» знову хитнулася вперед.

У лютому шістнадцятого року, вночі, на низький терикон точно на захід від Докучаєвська увійшла шоста рота другого батальйону. Вранці сєпари мали повторне щастя споглядати ще одну механізовану роту... ну, далі ви розумієте. Нова позиція отримала назву «Банан». Не питайте мене, чого тут було більше, натяку на форму терикону або збоченого почуття гумору командира шостої роти.

Все повторилося один в один. Знову кіпіш, знову підвищення бойової готовності, знову перекидання російських бойовиків на підкріплення в Докучаєвськ, сотні літрів спаленого пального, тисячі кілометрів згорілих нервів, хтось знову отримав догану і пониження у званні... і знову — довге очікування нашої атаки.

І знову — наше мовчання. Українська піхота курила і робила вигляд, що нічого особливого не сталося, ми тут взагалі завжди сиділи, тому, панове сєпари, розслабтеся, постарайтеся з цією новою реальністю змиритися і отримати задоволення.

У березні, за три дні після того як противник знову заспокоївся і повернув війська на старі позиції на інших ділянках лінії фронту, ми, друга рота сорок першого мотопіхотного батальйону, увійшли чітко між «Еверестом» і «Бананом» для захоплення наступного терикону. А чого це у всіх є — а у нас немає?

Третій і передостанній етап операції зі створення напівоточення Докучаєвська закінчився. Лінія фронту за три місяці була пересунута на два кілометри на схід, і наша позиція на картах отримала номер 72203, хоча в розмовах зазвичай називалася за позивним командира нашої роти: «Танцор».

Ось тоді і почалися мої «сто-днів-під-Докучєм-можем-павтаріть»))

Українська книга «Піхота: своя земля» - за спеціальною ціною у 220 грн. Книги з передзамовлення будуть з моїм автографом. Открыть/Комментировать

2021-04-28 10:40:03 … дійшло до того, що в Докучаєвськ прибув сам Гіві з батальйоном «Сомалі», жахливим і могутнім.

Місцеві казали, що такого п’яного угару, як при цьому батальйоні, вони не бачили за всі півтора року війни. Крім «Сомалі», Гіві привіз артилерійський дивізіон, танкову роту і дике бажання відбити терикон. Місяць, не менше, російські бойовики тримали в Докучаєвську майже тисячу особового складу, марнували пальне, будували плани жахливої помсти і очікували наших рухів.

Командування нашої сімдесят другої бригади... не робило нічого.

Ні, ну як — нічого. Проводилися навчання, особовий склад вивчав матеріальну частину зброї і хотів у відпустку, мехводи копалися в бойових машинах, «замполіти» вели розслідування, розвідка ходила по Волновасі і залякувала ВСП, «начпроди» ділили ящики з «бичком в томаті», командири рот писали заявки на скоби, плівку і «бека».

Сімдесятдвійка жила звичайним життям — і цим нервувала ворога найбільше. Наш очікуваний і логічний удар на північний схід, на Ясне, до якого готувалися сєпари, все не наставав і не наставав, а деякі несвідомі військовослужбовці, що виходять у вільний від служби час у Волновегас, із задоволенням всім розповідали, що бригада взагалі скоро виходить з АТО, техніка поламалася, солдатики хочуть додому, бойовий дух в мінусі, і взагалі — «їбала жаба гадюку».

Жаба квакала, гадюка плакала, сєпари палили пальне і тримали під парами все, що змогли поспіхом стягнути в Докучаєвськ за кілька днів, включаючи САУ, танки і «Гради». Наші командири, загартовані за півтора року війни, точно знали дві речі: по-перше, не можна вічно тримати в боєготовності угруповання чисельністю в два повноцінних батальйони…

А по-друге — у «війні нервів» завжди перемагають українці.

Українська книга «Піхота: своя земля» - за спеціальною ціною у 220 грн. Книги з передзамовлення будуть з моїм автографом. Открыть/Комментировать

2021-04-26 20:28:45 У грудні п’ятнадцятого року перший батальйон сімдесят другої бригади, користуючись мерзенною погодою, везінням, хорошими розрахунками і неймовірною нахабністю української піхоти, заповз на один із териконів під Новотроїцьким, нависнувши над лівим флангом ворожої оборони Докучаєвська.

Їх опорник «Амонал», який ми називали «Амонскладами», прокинувшись брудним зимовим ранком, мав щастя споглядати механізовану роту, яка наїжачилася стволами всіх калібрів і дивилася їм прямо в бік.

А сєпар тоді, в кінці п’ятнадцятого, вже пішов ледачий. Траншеї їм колись копала техніка, а вони настільки розлінились, що рік їх не оновлювали... нє, ну блін. Ми просто зобов’язані були цим скористатися, адже не дарма в Бойовому Статуті зазначено «оборона повинна постійно вдосконалюватись», і ось якраз бажання вдосконалення їм і не вистачило.

Славян, комбат першого бату «сімдесятдвійки», був чоловік життєрадісний, і оптимізм його ще більше розцвітав тоді, коли вдавалося западлити сєпарам. Ну а Збройні сили України не знають кращої подляни, ніж з самого ранку дати вогню і за десять хвилин розібрати будиночок з силікатної цегли, де панове сєпари зволили спочивати.

Рота першого батальйону вночі зайшла на довгий терикон, пізніше названий «Еверестом», і вранці ввалила по «Амонскладам», з першими, так би мовити, променями похмурого донбаського сонця. Сєпари зсипалися з будиночка, і медова служба їх на цьому опорнику перетворилася на... звичайну.

А ми... ми, друга рота сорок першого окремого мотопіхотного батальйону, першому батальйону відверто заздрили.

З цього моменту висунення вперед і відбиття сєпарських опорних пунктів в найпівнічнішій точці нашої ділянки фронту стало питанням часу.

Українська "Піхота: наша земля" - передзамовлення за спеціальною ціною. Книги з передзамовлення будуть з автографом автора.

Замовити книгу: https://dipa.com.ua/index.php?_route_=veteranska_literatura&product_id=171

Дякую, що читаєте. Вибачте, що про піхоту, а не про ківу. Открыть/Комментировать

2021-04-23 14:57:23 Гранатометник.
Гранатометник – то божевільна людина, я вам доповідаю.

Нє, головне – логіка не товой. Непрозора, в смислє, логіка, ага, нєпонятна. Оно стрілець – уцопав свій один (!) АК за цівку красиву і пішов. Чи снайпер, ітіть його: одна посада – одне ружжо. Навіть кулеметник, зі своєю важкою оглоблєю… але з одною! А у гранатометника – і калаш, і труба лаунчєра, і осьой підсумок смішний, для «морковок». Людина одна – а зброї дві.

І ця страшна думка звичайно занурює гранатометника у глибокі та сумні думи, і ціла низка бентежних божевільних думок, від «Тре по дрова сходити, буржуйка згасає» і до «Бля, так дві зброї проїбать вдвічі легше, ніж одну!» згодом приходить до «Ще й приціл ПГО-7 у воєннік записали!» Сумне лице у гранатометника, нудне та навіть нещасне.

До першого пострілу.

У нього завжди всі постріли скручені і стирчать з рюкзака, як пеньки акацій у донбаській посадці. У нього «ПГО-шка» зведена на отой божевільній мішені з двох кругів, що командир усю ніч малював фломастером на звороті карти. Він стріляє… і граната улітає, розпушуючи хвіст диму в падаючу атошну весну, і потім – «бах!», і усі таки – «ніхєра себе, попав!», і командир такий: «залп, залп, бляха-муха, ЗАЛП!»

І три лаунчера випльовують куски металу рівненько з заходу – на схід, три зелених гранати по крутий траєкторії звиваються у просочене радіоефіром брудне повітря. Так може жити тільки божевільний, і труба його – флейта старого жорстокого бога, який завжди вирішує чиєсь життя «на визначеній ділянці та на визначену відстань».

Люби гранатометника – від твій брат, божевільний у своїй жорстокості.

Українська книга «Піхота: своя земля» - за спеціальною ціною на передзамовлення 220 грн. Книги з передзамовлення обов’язково будуть з автографом автора.

Заказати книгу: https://dipa.com.ua/index.php?_route_=veteranska_literatura&product_id=171 Открыть/Комментировать

2021-04-20 19:14:03 Кулеметник.
Кулеметник – то зла людина, я вам доповідаю.
По-перше – тому що кулемет, собака така, охрєнєнно важкий. Нє, ти гля – оті сайгаки собі по три магазина на «корсара» повісили, «калаша» на шию – і поскакали. А тут – ПКМ у вісім кіло плюс короб, і ленту набий руцями, і підсумка під запасний короб нема ніхєра. І хрєн хто тягти оце все допомагає.

Нє, на навчальних стрільбах оні аж підпригують: «дааааай пошмаляаааать». «На, шмаляй, але потім допоможеш чистити». І шо? Правильно, хєр хто допоможе.

Але на виході… оооо. На виході, да з фланга, да з сошек… кулеметник миттю стає самим улюбленим членом групи. І ти диви – вже і ленти набивати помагають, і десь намучують ще короба, і несуть це все, і не піщать. Бо у кулеметника патронів буває чи дуже мало, чи мало, але більше вже не підняти.

На виході, у посадці, ПКМ – то перша справа. Ти ще «муху» не взвів та не дотямив, куда шмалять – а кулеметник вже всіх до землі прижав та дає короткими, красиво так: «да-дах», «да-да-да», важкі пулі трощать гілки та старанно співають у повітрі. Замолк – і ти обережно прикидуєш, то перезарядка, чи… чи вже пиздець?
А нє, знов зашмаляв короткими. Фууууу.

Кулемет цим холодним східним ранком – не важка залізяка, а витончена гнута ліра, якої торкається тонкими мармуровими пальцями стрункий янгол. Кулемет – це те, що різко підіймає наші шанси пити каву на опорніку через півгодини, а не лежати та хлюпати кров’ю серед красивих акацій у рідкий донбаський посадці.

Люби кулеметника – він твій злий брат, що завжди шмаляє з фланга.

Українська «Піхота: своя земля» - передзамовлення за спеціальною ціною 220 грн. Усі книги з передзамовлення будуть з моїм автографом.
Заказати книгу: https://dipa.com.ua/index.php?_route_=veteranska_literatura&product_id=171 Открыть/Комментировать

2021-04-17 17:23:03 Я был идиотом.
Не, это сейчас вам все понятно, но три года до этого факт моего идиотизма не был столь прозрачен. Я ж думал, шо знаю, як лучше... но нет.

Реально - три года мы бились о выглаживание, дополнение, идеализацию и, что самое важное, перевод "Дней пехоты" на украинский. Потому что текст неканоничный, сложный, полный специфических идиом, шуток, иносказаний, и переводчики или опускали руки, или давали суто технічний переклад. И он был... правильным, красивым, но - неживым.

А мені кортило, щоб було як у житті: весело, чутка страшно та про війну. А они переводили не так. А я бесился. И нихрена не двигалось. И так - три года.

А решение-то лежало на поверхности, как рапорт на отпуск.
Для того, чтобы перевести текст военного - нужен не переводчик. Нужен другой военный.
За перевод сел лейтенант из 14-й бригады Влад Якушев , и клянусь звонкой печенью моего замполита - я задохнулся с первых страниц.
Блистательно. Другого слова не подобрать.

Влад пошел по пути настоящего военного - он не стал оберегать мой текст, а стал делать по-своему, и при этом - очень, очень хорошо. Сука, никогда не думал, что лейтенант может обладать лучшим чувством юмора, чем сержант, но вот глянь: его украинский прекрасен, как может быть прекрасен не перевод, а настоящий, натуральный язык.

Да, и это неожиданно получилась новая книга. Другие предложения, другой ритм, дичайше привлекательный язык, и в "Нашей Земле" теперь не меньше лейтехи из 14-й бригады, чем сержанта из 41-го батальона.

Да, я был идиотом, нужно было не искать литературного знавця, а сразу позвать военного. Военные - оно такие, ага. Всегда, падлы, знают, як лучше.

Заказать книгу с автографом: https://dipa.com.ua/index.php?_route_=veteranska_literatura&product_id=171 Открыть/Комментировать

2021-04-16 19:32:10 Открыть/Комментировать

2021-04-16 19:32:02 Лучшее, как я думаю, на сейчас: Открыть/Комментировать