Я навмисно вчора взяв паузу, аби не коментувати подію дня тоді | Борис Філатов

Я навмисно вчора взяв паузу, аби не коментувати подію дня тоді, коли почався масовий психоз.

Цей пост, мабуть, багатьом не сподобається, але я пишу і говорю тільки те, що думаю (на відміну від більшості політиків).

…

Тож, по порядку.

Чи мав право Президент відставити Головнокомандувача?
Так, мав. І це не підлягає обговоренню.

Чи мало суспільство право обуритися?
Так, мало.

Ми живемо у вільній країні і воюємо за демократію.
Тому будь-які рішення влади (БУДЬ-ЯКІ) можливо критикувати та засуджувати.

Чи є ця відставка помилкою?
Якщо йдеться про об'єднання нації – безумовно так.
Із військової точки зору – не нам судити. Із політичної – час покаже.

Бо, як відомо, що посієш, те й пожнеш.

…

А тепер абстрактно.

Я, як завжди, одним із перших в країні, відкрито, публічно та чесно говорив, що до персони Валерія Федоровича спостерігається дещо ненормальне ставлення з боку влади.

І що навіть я, людина, котра бачила його ЛИШЕ РАЗ у житті (ще до великої війни), і то мало не постраждав через «ревнощі» ОП.

(Почитайте моє торішнє інтерв'ю УП, там багато цікавого)

…

Утім, суть проблеми не у відносинах Володимира Олександровича та Валерія Федоровича.

Зрештою, ми не знаємо і не можемо знати жодних подробиць, аби судити про справжні причини рішення Президента.

Проблема в нас самих.
У нашій незрілості, патерналізмі та месіанстві.

Знаєте, я вкотре відкрито, публічно та чесно казав, що на виборах 2019-го кожен обирав собі свого Зеленського.

Хтось голосував за «вчителя Голобородька».
Хтось обирав людину, що зупинить війну. Хтось – успішного підприємця, який чесно заробив свої гроші.
Хтось – прямого та відкритого хлопця з Кривбасу.
Хтось – російськомовного, а хтось – єврея.

Кожен із 73 відсотків додумував собі ідеальний образ.

…

Сьогодні наші громадяни – від домогосподарок до професорів – знову вигадують собі «свого Залужного».

І знову ж – проблема в нас самих.
Незрілих, інфантильних, тих, які мріють про батька нації та месію.

Особливо гидко на цьому тлі виглядають міркування про те, що Сирський «не там народився і не там навчався».

Бо, коли співгромадяни, що роблять окопні свічки, міркують про стратегічні операції чи військові здібності Сирського (з яким протягом великої війни я спілкувався десятки разів), то їм краще б помовчати.

…
…
…

Валерію Федоровичу – честь та низький уклін.

Олександру Станіславовичу – терпіння та сил.
На ньому сьогодні лежить колосальна відповідальність.

Володимиру Олександровичу нічого не бажатиму.
Він моїх порад і побажань ніколи не потребував.

…

А нам усім – мудрості.

Досить істерити.

Давайте працювати.