​​Цієї ночі, у сні, я сперечався з Богом. Це була дуже погана | ваш Войт

​​Цієї ночі, у сні, я сперечався з Богом.
Це була дуже погана розмова.
Я кричав до Нього і, місцями, кричав на Нього.
Мені було дуже страшно це робити.
Я. Такий слабкий, маленький, тлінний, стою на схилі скелі, повертаючись у бік шторму, кричу.
Він. Такий величезний, страшний, потужний, вічний, попереду у нічній бурі та вітрі, мовчить.
Я. Знаючий зовсім трохи про наше минуле, гостро відчуваю сьогодення, і нічого не знаючий про майбутнє.
Він. Знаючий абсолютно усе.
⠀
Після цих криків я впав на коліна від безсилля.
Навколо все обдувало важким, темним, холодним вітром, висушуючи губи та сльози на моєму обличчі.
⠀
Тоді я запитав Його:
«Скажи, як нам продовжувати жити, коли інші продовжують вмирати?
Як відключити біль і всі ці почуття, коли ця Твоя емпатія, є частиною нашого єства?
І як, взагалі, нам колись по-справжньому радіти, коли кожен Твій день вони позбавляють життя людей, ґвалтують жінок, вбивають дітей, катують, спалюють і ґвалтують полонених?
Що означає фраза «Бог нас зберіг» для тих людей, кого Ти не зберіг?
Чому ми?
Чому знову?
Чому це так боляче?
Сподіваюся, Ти плануєш втрутитися?»
⠀
Він мовчав, нічого не відповідаючи. Ані слова.
⠀
Там на скелі я був дуже злий на все, що відбувається. Гнів був частиною мого єства.
⠀
Але я відчував, що Він був ще зліший.
Він був у більш жорстокому гніві та страшній люті.
Я відчував Його погляд на усіх нас, відчував Його всеосяжне всезнання. Відчував, що Він явно має план, Він знає, що робити.
⠀
Я відчував, як Він керує часом, народами, серцями, царями, морями, людьми, цілими поколіннями, епохами та всесвітом.
І Він був дуже величний, сильний і страшенно справедливий.
⠀
Я прокинувся з криком, мокрий від холодного поту. У спальні була така ж атмосфера, що й уві сні. Все навколо було просякнуте божественним страхом і трепетом.
Я розбудив Аню, хотів щось пояснити, але вона солодко спала, і я зрозумів, що немає сенсу її мучити цим.
⠀
Лежачи на ліжку, дивлячись у вікно на темні хмари, о 3 годині ранку, я згадав про книгу пророка Аваккума. Вона була написана за часів війни та окупації.
Відкривши її, я став, захлинаючись, перечитувати питання Аваккума до Бога, бо вони були моїми на сто відсотків.
Тож я процитую їх тут.

Книга Аваккума 1:2-4
«Господи, допоки проситиму я допомоги, а Ти не слухатимеш?
Допоки буду голосити про насильство,
а Ти не рятуватимеш?
Навіщо Ти наслав на мене
такі страждання й лиха?
Чому Ти все це спокійно спостерігаєш?
Руїна й насильство переді мною, здіймаються розбрат і чвари.
Тому й закон безсилий, і ніде вже справедливості немає. Праведність оточена нечестивістю, тож і справедливість виходить перекручена».
⠀
Я дочитав пророцтва Аваккума до кінця. І дуже рекомендую вам це зробити.
Бо історія цієї книги дуже схожа на нас, на наш народ.
І там наприкінці її, є проблиски надії.

Євген Войт @voyte