2022-05-11 00:07:38
Минулими тижнями відчуваю себе в кривому дзеркалі.
Люди, які два місяці тому були переконані, що Україна швидко програє — тепер женуть скажену зраду, що «Херсон здали», забуваючи про те, якими зусиллями й жертвами вдалося просто призупинити рашистів під Миколаєвом та Запоріжжям в перші тижні. А потім, завдяки героїчним зусиллям — відсунути їх від міста й тримати їх там.
Люди, які місяць тому говорили про невідворотність відступу від навали на Донбасі та Харкові, почали кидатися претензіями одне в одного зі скаженою люттю. І не звертають уваги на те, що наші воїни героїчно тіснять ворога від Харкова.
Рівень істеричності та невротичності б‘є рекорди. Кожен день нова страшилка — ядерний удар, «оголосить війну», «оголосить мобілізацію». Тепер от «Білорусь нападе». При тому, що ідеальний час для цього минув два місяці тому, коли билися під Києвом.
Ми всі говорили, що це марафон, але потайки сподівалися, що спрінт.
А коли стався дійсно марафон — нас розвалило.
Здається, ми успішно пересремося між собою, ослабнемо в цій гризні й проїбемо історичний шанс. Як наші пращури.
Ми вже забули хто ворог. Як наші пращури.
766 views21:07
М
