Невже вас торкнулась, Карпати?
Невже я змогла обійняти
Грайливих річок семицвіття,
Шовкових смерек верховіття?
Я пташкою ранньою стала,
Полинула в сині тумани,
Спила чебрецевого вітру,
Вдихнула красу вашу світлу...
Як промінь сліпучий софіта
Розрізала простір трембіта,
А в травах, мов ночі зіниці,
Розкрилися очі-чорниці...
Ті гори - то перше кохання,
То дотик руки на світанні...
Не хочу я вас відпускати,
Люблю вас навіки, Карпати!
– Олена Шимко
