Я вже писала про це росийською, но здається не всі помітили, т | Под ковром

Я вже писала про це росийською, но здається не всі помітили, тож напишу українською. Я веду цей блог кілька років, і всі ці роки до мене звертаються за інформаційною підтримкою — просять зробити репост чи дати посилання на певну подію. Зазвичай такі звернення пишуть ГО та ЗМІ, рідше — ініціативні групи, які зібралися навколо певної проблеми.

І з такими зверненнями є системна проблема — а саме, ігнорування суті роботи низових активісток і блогерок. Переважна більшість з нас веде блоги на волонтерських засадах, після основної роботи, сім'ї та побуту. І це означає, що ми пишемо не дуже багато, особливо у порівнянні зі ЗМІ. І що наші читачі цінують нас переважно за наш авторський погляд, а не за охоплення великого кола тем чи кількість новин.

Якщо я буду робити всі репости про які мене просять, мій блог перетвориться на інформаційний смітник — і я втрачу ту авдиторію через наявність якої мене, власне, і просять про репости.

І ще один аспект — взагалі-то в мене, крім наявності певної кількості читачів, є і інші риси. Наприклад, я senior project manager, а ще я багато знаю про комунікацію, сексуальне насильство, гендерну нерівність, поєднання роботи і кар'єри, і т.д. І коли мої знання і компетенції ігнорують, і згадують про мене раз на рік, коли треба репост — це принизливо.

Я не хочу сказати, що мене не можна просити про репости взагалі — звісно можна, і як ви бачите по блогу, я іноді їх роблю. Але я би хотіла, щоб мене і мою роботу поважали, і просили мене ввічливо і без маніпуляцій на кшталт «ви феміністка тож для вас дуже важливо і ми впевнені що ви підтримаєте», і враховуючи контекст. І щоб коли я відмовилась в твітері, до мене не починали ломитись в дірект інстаграму. Щоб мене бачили як людину, як активістку, як професіоналку, як потенційну партнерку в довготривалій співпраці, а не як кнопку «треба репост».

Я хочу поваги і солідарності. І напередодні 8 березня, здається, саме час нагадати, що якщо ми будемо об'єктивуємо одна одну, то імовірність того, що наші лозунги про повагу когось переконають стає вкрай низькою. І що об'єднуватись навколо спільної мети набагато легше, коли до тебе ставляться як до людини, а не до функції.