Кожного разу, як мова заходить про сексуальне насильство, обов | Под ковром

Кожного разу, як мова заходить про сексуальне насильство, обов’язково з’являється чоловік, якому дуже страшно що одного дня його хибно звинуватять у зґвалтуванні, і тому він хоче, щоб законодавство визначало зґвалтування не як секс без згоди, а якось інакше.

І справді, бути хибно звинуваченим в чомусь — це лячно.

Особливо в Україні, де кількість виправдувальних вироків у кримінальних справах сягає аж 1%
В Україні, де слідчі працюють як заманеться.
В Україні де тебе може збити п’яний водій на пішохідному переході і йому нічого не буде.
В Україні, де судді беруть хабарі, а люстрованих прокурорів поновлюють на посадах.
В Україні, де МВС очолює Аваков.

Але ці чоловіки вимагають не відставки Авакова, не належної реформи судової системи, не люстрації прокурорів, не антикорупційних програм, не справедливого і прозорого розслідування резонансних справ — ні, вони вимагають, щоб законодавство не враховувало ґендерно-зумовлене насильство, зокрема сексуальне. І я розумію, чому. Бо щось змінювати в країні — це важка праця, яка потребує часу, зусиль, хоробрості й терпіння.
Набагато простіше зробити крайніми жінок.

Тих жінок, які, до речі, виходять на мітинги, працюють над поліпшенням загальної ситуації з правами людини в Україні, добиваються справедливих розслідувань (більшість правозахисників — жінки, якщо ви не помітили), йдуть працювати у соціальний сектор за нижчу зарплату задля майбутнього, волонтерять і ще пояснюють в твіттері, що таке культура згоди і нащо вона потрібна.

Хлопчатка, якщо не маєте базових навичок оцінки ризиків — то майте хоч гідність боротися з ментовським безладом, а не з жінками.

(так, час від часу я буду писати українською)