Мені все ще складно писати розважальні пости та й, будемо чесн | sNaked Diary #УкрТґ

Мені все ще складно писати розважальні пости та й, будемо чесні, "розваги" зараз доволі специфічні: думскролінг з вкрапленнями термінових завдань по знаходженню залупи єдинорога. Ну, ви й самі знаєте. Але я буду старатися виходити в ефір.

В мене багато питають як я, як дитина і взагалі як ми з Домом згодилися на таку авантюру.

І, знаєте, я напишу. Чесно й без прикрас. Бо не знаю, як у вашому, але в моєму інфополі висвічуються лише дві протилежності. Або "вагітність - це найщасливіша пора в житті жінки, діти це щастя, уруру", або - "вагітність - це жахливо, репродуктивне рабство, аряря". Та й взагалі, складається відчуття, що про час, коли жінка носить дитину, говорити не прийнято. Така якась табуйована тема - десь між сексом і вмиранням.

Про фізичне

Вагітність виявилася складнішим випробуванням, ніж я уявляла. Я знала, що буде не просто, і в принципі, не розчарувалася. Токсикоз, який радісно прийшов до мене на дуже ранніх термінах, не відпускає досі. Стало краще - я хоча б вже набираю вагу, а не стрімко її втрачаю (підозрюю правда, що весь той кілограм пішов в цицьки і живіт, але хоч щось). Проте живу і функціоную я виключно на таблетках, інакше знайомлюсь із власним внутрішнім світом так само часто як і їм.

Я швидко втомлююся, багато сплю і постійно мерзну. В мене весь час десь щось болить (це звично), або дивно відчувається і цим лякає. Найстрашніше тут звісно саме те, що немає з чим порівнювати. От, наприклад, прихопило поперек. І одразу з десяток думок: це через те що багато сиділа? Стояла? Мало ходила? Чи забагато ходила? А може це щось небезпечне? Так буває? Не буває? Ааааааааа!
Всі питання, звісно, з часом вирішуються, проте нерви мотають ще й як.

Традиційно, їм якісь дикі суміші продуктів і багато солоного. А от від солодощів як відрізало. І, сподіваюся, так і залишиться після вагітності. Бо фіча дуже класна, як на мене - не обмежувати себе в солодкому, а просто його не любити.

А взагалі, я не знала, що моє тіло вміє викидати стільки підлянок на одиницю часу. І це сильно обмежує мої можливості, працездатність, та ще й впливає на відчуття власної цінності. Бо відчуваю я себе весь час не людиною, а якимсь недогризком, в якого все валиться з рук. Тут десь повинен був би бути жарт про те що я не людина, а дві людини, але я його не вигадала.

Проте, це все не те, що не можна витримати, особливо з підтримкою близьких, сучасною фармою і розумінням для чого все робиться. Так, складно, важко і не зрозуміло. Але тіло, яке начебто підводить, дуже добре порається. Як з'ясувалося, воно може витримувати суттєві гормональні і фізичні навантаження; в нього є запаси енергії на двох, та воно дуже вміло заощаджує; воно змінюється під потрібну задачу, легко пристосовується і добре тримається. Воно дуже круте і я йому щиро вдячна.

Тому не зважаючи ні на що, ми з ним впораємося. Бо знаємо, навіщо.