В одному з тематичних чатів поставили цікаве питання. Що роб | sNaked Diary #УкрТґ

В одному з тематичних чатів поставили цікаве питання.

Що робити нижньому, якщо розрив відносин з Верхнім стався через трагічні події, і Верхнього не стало?

Тема цікава ще й тим, що в нашій культурі розмови про смерть і вмирання вважаються неприйнятними, а місцями й повністю табуйовані. Що ж, це зрозуміло, але від цього теж нікуди не подітися. Поки що люди смертні, і, іноді, смертні непередбачувано.

Тому, на мій погляд, говорити навіть про такі неприємні речі - потрібно. І справа не в "тематичному" партнерстві. Це корисно для будь якої пари і будь якої сім'ї. Часто це, навіть, корисніше не для тих хто залишається жити, а для тих, хто може померти - знання, що буде з рідними після, заспокоює.

І справа не стільки в розпорядженнях що до похорон - хрін з ними, це вирішується одним візитом до адвоката і не потребує особливих обговорень, - справа саме про тривогу, як "жити далі".

Особисто я не знаю "як жити", вірніше - в мене є робочий план як пережити і не загнутись самій, а далі... далі подивимось. Життя буремне і непередбачуване, і планувати як я буду себе поводити немає сенсу.

Щодо "особливості" бдсмних стосунків... ну, вони звісно відрізняються від ванільних, але і серед нетематиків є багато пар з "лебединим коханням". А в них теж стаються трагедії. Проте, як показує практика - пережити можна майже все, що завгодно (як би цинічно це не звучало).

І в якості завершення я можу порадити почитати книгу Сью Блек "Все, що залишилося. Записки патологоанатома". Крім професійних історій, вона багато пише саме про вмирання, прийняття смерті і прощання з близькими. І робить це з погляду людини, вихованою у західній культурі, де прийнято табуювати смерть.


В одном из тематических чатов задали интересный вопрос.

Что делать нижнему, если разрыв отношений с Верхним произошел из-за трагических событий, и Верхнего не стало?

Тема интересна еще и тем, что в нашей культуре разговоры о смерти и умирании считаются неприемлемыми, а местами полностью табуированы. Что ж, это понятно, но от этого тоже никуда не деваться. Пока люди смертны, и иногда смертны непредсказуемо.

Поэтому, на мой взгляд, говорить даже о таких неприятных вещах – нужно. И дело не в "тематическом" партнерстве. Это полезно для любой пары и любой семьи. Часто это даже полезнее не для тех, кто остается жить, а для тех, кто может умереть - знание, что будет с родными после, успокаивает.

И дело не столько в распоряжениях по похоронам - хрен с ними, это решается одним визитом к адвокату и не требует особых обсуждений, - дело именно о тревоге, как "жить дальше".

Лично я не знаю "как жить", вернее - у меня есть рабочий план как пережить и не загнуться самой, а дальше... дальше посмотрим. Жизнь бурная и непредсказуемая, и планировать как я буду себя вести нет смысла.

Относительно "особенности" бдсмных отношений... ну, они, конечно, отличаются от ванильных, но и среди нетематиков есть много пар с "лебединой любовью". А у них тоже случаются трагедии. Однако, как показывает практика – пережить можно почти все, что угодно (как бы цинично это ни звучало).

И в качестве завершения я могу посоветовать почитать книгу Сью Блэк "Все, что осталось. Записки патологоанатома". Кроме профессиональных историй, она много пишет именно об умирании, принятии смерти и прощании с близкими. И делает это с точки зрения человека, воспитанного в западной культуре, где принято табуировать смерть.