Вперше мені захотілося поїхати з країни, коли нарід обрав Янук | nikolaevadoc | Диагностика | Здоровье | Медицина

Вперше мені захотілося поїхати з країни, коли нарід обрав Януковича.
Не те, щоб я планувала, чи серйозно обдумувала це, а як спонтанна емоційна думка від якоїсь безвиході і відчаю: "в цій країні немає майбутнього, якщо вона обирає таке "обличчя" собі".
Вдруге мене "накрило" - поїду звідси на*уй, коли закінчиться війна, десь в 16 році, коли з'явився відчай і опускались руки від того, що 80% наріду взагалі похєру на ту війну. Бісили тітоньки "ми за мир", "ета нє наша вайна", "ми вас туда нє посилалі", тупі дєвки в рожевих пуховиках, підкачані хлопчики в білих маєчках, показний патріотизм, люди за столиками з пивом, свята і "народні гулянія", ті, хто робить сраний гель-лак, пілінг і їздить відпочивати на море. В такий час. В той час. А я була в іншому вимірі. І так це тупе світське життя основної маси населення дратувало, що доводило до розпачу, ненависті і депресивного стану.
І от зараз втретє промайнула така думка. "Закінчиться війна і поїду кудись світ за очі". Настає відчай. Від такої кількості тупих людей, які повспливали звідкись. Від постійних срачів за мову із звинувачуваннями в зраді, розділенні на тих, хто виїхав і залишився, від "откровєній Медведчука", від постійного гундьожу, що хтось їздить на тачках, робить манікюр, п'є каву, качає сідниці, постить щасливі фотки і квіти, і взагалі живе. "В такий час". "Як можна собі дозволити??".
Можна, блять!
І потрібно.
Бо я пройшла той шлях в 15-17, тому можу зрозуміти всі сторони. І у мене зараз манікюр.
Живіть. І будьте живими поки живі.

https://www.facebook.com/100008173956452/posts/3246846132264487/