Останнім часом мені зі скрипом заходить художка. Із початку лютого я чого тільки не прочитала. Від Culture and Imperialism Саїда до Forced Confrontation: The Politics of Dead Bodies in Germany at the End of the WW2 Крістофера Маур’єлло. Пірнула із головою в нон-фікшин у пошуках пояснень. І зовсім забула про те, що художнє слово дає не гірші пояснення. Ба навіть кращі часто, бо висипає перед нами слова, якими можна називати речі, що ми відчуваємо, і думати про себе й світ навколо. Це я так манівцями підвожу до того, що книжка «Хто ти такий?» Артема Чеха як раз дає ці конкретні слова й контексти. Прочитала цю історію не тільки як дитина 90-х (я народилася 1987го року), а ще й як колишня студентка факультету соціальних наук та соціальних технологій (головний герой теж там був).
Коли заведу собі її в папері, підкреслю собі це
