Розповім одну історію. В 2016 році я їздив в Авдіївку, возив д | Миколай Данилевич

Розповім одну історію. В 2016 році я їздив в Авдіївку, возив допомогу від нашої парафії. Це підконтрольна територія. В той час місто майже щодня обстрілювали – там люди постійно в таких умовах живуть. Я спілкувався з нашим священником, настоятелем храму Святої Марії Магдалини, отцем Андрієм і у нас був такий діалог:
– «Отче, може б Ви хоч би на тиждень виїхали відпочити від всього цього кудись далі, на територію України?
– Не можу.
– Чому?
– Я не можу залишити людей і парафію. Тут люди один за одним дивляться і якщо вони дізнаються, що якась помітна у місті людина (юрист, лікар, священник) виїжджає, то почнуть думати, що вона щось більше знає, тому й втікає, і зроблять це також. А тому, поки батюшка на місці, то й люди спокійні і знають, що все буде добре, навіть попри обстріли».
Таким чином, люди спостерігають за тим, як поводить себе священник. Тому на нашій парафії, крім багатьох сказаних проповідей та слів, я своєю поведінкою намагався і намагаюся дати людям відчуття спокою і впевненості, а також найголовніше – відчуття Бога. Тому що, як вчить Святе Письмо: «Якщо Бог за нас, то хто проти нас?» (Рим. 8:31).

https://p-d-f.org.ua/tpost/5yusk3r881-protorei-upts-mikolai-danilevich-zahist