Я за інерцією досі читаю якусь кількість росіян, переважно муз | Музичний гік леоснов7

Я за інерцією досі читаю якусь кількість росіян, переважно музичних оглядачів і після 24-го числа я зробив спостереження, яке мене трошки шокувало. Навіть найбільш просунуті росіяни часто не розуміли, що саме їхня країна є джерелом всіх їхніх бід та проблем.

Зараз поясню.

Тригером для цих роздумів став пост Володі Зав'ялова, у якому він щиро дивується, що причиною відходу Spotify з рос ринку стала не стільки позиція Spotify (за що їм звісно позор), скільки правила Роскомнадзора. Коли я це прочитав, подумав – але ж це лише черговий хід, один із сотень ходів від російської влади за останні 5-8-10 років. Гайки почали закручуватися дуже давно, а ще 2014 року стало ясно, що ви живете в людожерській країні, яка не цурається захопити два величезних регіони.

Хоча зараз я розумію, що про це треба було думати ще на етапі Чечні. А потім Грузії. Просто особисто для мене це було далеко. А дарма.

Так от – більш недолугі російські оглядачі на кшталт Кармуніна намагаються кричати що їх "кенселять" відбираючи спотіфай і лейбли. На цю риторику навіть нема сенсу реагувати. Вона дурна, пропутінська і кривава, навіть коли такою не здається.

Більш адекватні люди намагаються розмірковувати як так сталося, але паралельно пишуть матеріали про те, як тепер знову піратити музику. Це доволі забавно, бо знову ж таки, замість того, щоб боротися, росіяни обирають шукати шпаринки.

Російська інтелігенція, культурна тусовка, оглядачі за своїм імперським світоглядом (повірте, я знаю про що кажу, я ріс у такому світогляді, хоч і в Києві) навіть не помітили, що війна в Україні та Грузії – це не просто якась там політика, а вирок їхній країні та їхньому майбутньому. Що виходити треба було не тільки й не стільки за Навального, а за те, щоб не стати спонсорами вбивства й винищення.

Але яке мені діло до того, що хвилює росіян сьогодні. Насправді ніякого. Але я зацікавився цим в історичному контексті, бо дискусія "а що про нас подумає москаль?" – вікопомна і тягнеться кілька століть.

Тектонічний зсув відбувся саме зараз. Певне вперше за кількасот років український митець взагалі не вважає на те, що про нього подумають в Росії. Що про нього напише місцевий критик? Чи зрозуміють його задум? Чи він буде кращим за російського колегу/опонента?

За 4 місяці війни російська музична культура настільки випала в маргінез, що з нею навіть не хочеться конкурувати. І це не пафосні патріотичні слова. Ну давайте серйозно – кого зараз буде в Україні цікавити новий альбом Моргенштерна, Оксімірона чи співачки Дори? Ну когось вочевидь буде. Але це не той орієнтир, на який колись (нехай з-під поли) але дивилися.

Усі більш-менш адекватні росіяни виїхали. Тих, що залишилися, або посадять, або загонять в андеграунд, або змусять мовчати.

Але головне в цьому те, що російську культуру вбиває не Захід, не Спотіфай і Епл, не страшні українці. Їх вбиває сама Росія. Колективна Росія страшенно переживає за репутацію Пушкіна, але не здатна захистити бодай когось із видатних сучасників. Колективна Росія замість супротиву свавіллю обирає "ну перечекаємо".

Я раніше скептично ставився до порівнянь Києва з Афінами періоду Римської Імперії. Мовляв Рим навчався у Атен, а Москва вчилася у Києва. Але схоже це таки так. Якщо раніше це було очевидно в попмузиці – росіяни тягли якнайбільше від Дорна й Монатіка. То тепер я бачу, що це проявляється й по всьому культурному спектру. Так, в Москві навчилися якісніше робити музику, інтерв'ю, відео і багато іншого. Але виявилося, що майже все воно пусте.

Натомість навіть посередні аматори з України несуть в собі набагато більше сміливості й сили, ніж найпотужніші російські артисти, які не те, що не готові йти воювати за свою країну (на майданах), а не можуть навіть вимовити слово "війна". Вони ссикливо ховаються за голубами миру і своїм статусом, який з кожним днем випаровується за залізною завісою.