Христина Соловій випустила свій найлегший альбом, який інтригу | Музичний гік леоснов7

Христина Соловій випустила свій найлегший альбом, який інтригує більше за попередні

Ніде правди діти, я шанувальник творчості Соловій ще з її першого виступу на "Голосі". Я цього не приховую, і з великою цікавістю спостерігаю за релізами. Перший альбом – Жива вода – був переспівом лемківських пісень в аранжуваннях а-ля "Вночі" Вакарчука, плюс дві своїх пісні. Одна з них – Тримай – залетіла настільки вдало, що Христині в межах фолку стало тісно.

Почалися постійні експерименти, які не закінчуються й досі. Співачку кидало від ліричних балад (Хто як не ти?) до наслідування Massive Attack (Оченька мої чорні). По дорозі змінили саунд-продюсера. Місце Мілоша Єліча (клавішник ОЕ) зайняв Павло Литвиненко (клавішник Бумбокса).

Другий альбом вийшов напрочуд якісним, але зачепив аудиторію менше за перший. Зараз Христина робить новий шифт і анонсує амбітний проєкт – альбом в чотирьох частинах Rosa Ventorum. І тут вона перетинається з минулорічною стратегією двох протилежних за посилом співачок: Тейлор Свіфт та Хейлі Вільямс.

Музика Соловій не схожа ані на Тейлор, ані на Хейлі. А от амбіції схожі. Прагне масової популярності й слави (як у пані Свіфт), але водночас залишатися вірною своїм музичним смакам і вірі (як Вільямс, яка заради самопрезентації навіть покинула Paramore на певний час).

Перша частина Rosa Ventorum складається всього з чотирьох пісень, але слухати їх напрочуд легко й приємно. Соловій ніби усвідомлено відмовляється від надривних страждань, завертаючи їх у фентезійну форму. Вона прямолінійно проговорює буденні проблеми в стосунках, але за рахунок тендітних аранжувань та казкового вайбу, це несе настрій світлої меланхолії, а не одвічної туги українського народу.

Спочатку я поставився до платівки як до надто easy-listening. Але коли зловив себе на тому, що альбом крутиться вже вчетверте, переоцінив

Соловій спробувала одразу вдарити у велику форму на "Любому другові". Це зайняло три роки, призвело до пошуків нового гурту та врешті не виправдалося з точки зору сценічного успіху. Тепер співачка діє поступово – простукує ґрунт під ногами. Вплітає в пісні то американську фолкову гітару, то ледь помітні госпел-безвокали, то перегружену гітару. Балансує й між настроями – від зовсім легковажного на "Губи в вині" до більш звичного для себе вальсу на "Краще мовчи".

Єдине залишається стабільним в усіх трьох альбомах наскрізно. Тема пошуку себе. Але раніше в цьому пошуці відчувалася розгубленість, непевність. Зараз же здається, що Соловій стало набагато більше байдуже на думку оточуючих. Вона більше не хоче знайти форму, прийнятну іншим. Зараз їй набагато цікавіше знайти форму, прийнятну для себе. Водночас вона перестала боятися бути маленькою і смішною (Я тебе обіймала як маленька коала), на противагу образу Лоліти, яка постійно прагне здаватися набагато дорослішою, ніж є насправді (Фортепіано).

Саме тому настільки цікаво, що ж буде в наступних трьох альбомах. Але схоже, що їй таки вдасться знайти цей субтильний баланс між інді та попсценою.