Пів року з початку повномасштабного вторгнення російської армі | Красовицький щоденно

Пів року з початку повномасштабного вторгнення російської армії в Україну.
День Незалежності.
День для осмислення того, ким ми є і що маємо зробити, щоб наша держава і народ не тільки вистояли, а й розвинулися та показали всьому світові: ми варті кращої долі, гідні бути серед перших.
1. Традиційно цього дня багато святкових подій. Візит Президента Анджея Дуди та Прем‘єр-міністра Бориса Джонсона - вже втретє від кінця лютого. Поздоровлення особистих друзів - багато хто з них мені сказав, що саме тепер відчув, яке це свято - справжня незалежність. Найкращий подарунок для країни, що воює - зброя і гроші. Три мільярди на зброю, і ще три - в бюджет від американських друзів, величезна кількість зброї - від німецьких, суперсучасні мікродрони - від британців. Дуже неприємно було чути лицемірні вітання від білоруського псевдодиктатора. Красномовно змовчали наші колишні друзі - керівники Грузії та Вірменії. Країни, що постраждали від російської військової, економічної та політичної агресії зараз дозволяють себе колонізувати десяткам тисяч росіян, створюючи для них транзитні майданчики з картками «мир», купівлею квартир та посвідками на проживання (у т.ч. для агентів фсб, кримінальних авторитетів та тисяч мовчазних слуг російського режиму, які потрібної миті вийдуть на вулиці колонізованих міст).
2. З нами весь демократичний світ. Для нього є очевидним, що йдеться не про війну України з Путіним, а про війну українців з дуже сильним агресором – Російською державою. Демократичний світ дає нам зброю, завдяки якій ми захищаємо його цінності та майбутнє, не даємо зробити наступною жертвою Польщу, Литву, Латвію, Естонію чи Фінляндію. Зимова репетиція у Казахстані може повторитися, але не треба забувати, що всі більш-менш боєздатні військові частини вже або знищені на теренах України, або будуть знищені далі. Можливо, населення європейських країн поки й не може цілковито усвідомити, але економісти та політики чудово розуміють, що високі ціни на пальне - результат російської політики, а не української упертості; що тільки перемога України розблокує можливість повернення до домовленостей щодо російських енергоресурсів, хоч і на інших умовах. Європа може споживати російську сировину тільки після капітуляції Росії і тільки у форматі критичного імпорту.
3. Тепер про умови російської капітуляції. Так, за пів року війни ми маємо підстави дискутувати про це. З усього видно, що у Заходу поки немає відповіді, однак є кілька сценарії, які варто розглянути:
⁃ заява російського керівництва про виконання цілей «спеціальної операції» з відведенням військ на лінію 23.02.2022. Якщо це рішення ще могло влаштувати більшість українців у травні, коли росіяни з фантастичною перевагою в артилерії засипали Луганську область тисячами боєприпасів і наступали на Сєверодонецьк; то сьогодні воно може бути сприйняте українським суспільством радше як капітуляція перед ворогом;
⁃ Відвід російських військ з Херсонщини, Запоріжжя, Харківщини ближче до зими врезультаті сепаратних перемовин з представниками однієї з країн НАТО (Франція, Туреччина, Німеччина) після знищення українськими військовими баз постачання, складів, штабів, техніки при збереженні російського контролю за більшою частиною Луганщини та Донеччини. За таких обставин тиск деяких західних союзників на Україну задля збереження газового транзиту з російським шантажем щодо знищення енергетичної інфраструктури перед опалювальним сезоном - серйозна загроза єдності нашого суспільства і єдності наших союзників. Цей сценарій видається мені найменш вірогідним, адже рівень озброєння та бойовий дух українців вже сьогодні достатній для контрнаступу саме в осінній період.
⁃ Звільнення Півдня країни разом з Кримом врезультаті українського контрнаступу. Не будемо зараз обговорювати військові аспекти і жертви з обох боків.