Помер перший Президент України Леонід Кравчук. Фоліо видавало | Красовицький щоденно

Помер перший Президент України Леонід Кравчук.
Фоліо видавало одну з книг його спогадів.
Я 10 років тому кілька разів поспілкувався з ним. Ці інтерв’ю‘ не редагувалися та не друкувалися ніколи. От частина:

О.В. А коли ви їхали в Пущу, ви з кимось радились про те, що буде там чи ні?
Л.М. Я й сам не знав точно.
О.В. Ну, ви ж планували.
Л.М. Так. Я планував. Але я не міг радитись, тому що не було порядку денного. Це ж треба було зберігати в тайні. Це коли все планується заздалегідь, що керівник їде, готує протокол, готує проекти документів, це все обговорюється, дається йому юридична оцінка – це дуже велика робота. Це ведеться не один день. Коли президент їде за кордон, він має ті проекти, які передбачені порядком денним зустрічей. Ми не знали порядку денного. Ми не знали які будуть прийняті документи, тобто тут не можна було, це було особлива ситуація, коли треба було сподіватись тільки на власні знання, на власну ініціативу, на власні формулювання, тому що ти не знаєш. Можна передбачити сценаріїв – раз, два, три, чотири. На кожний сценарій треба мати купу документів, а які вони ці сценарії: я передбачаю свій сценарій, а я не можу передбачити сценарій за Єльцина, за Шушкевича.
О.В. А на місці ви ж були не один. Ви радились чи ні?
Л.М. Був Фокін, був Крижанівський, був депутат Лубенець, здається (треба уточнить) з Івано-франківська, був Мельник – це мій помічник і ще хтось був – нас було не багато, було дуже мало людей. То в Єльцина там було
О.В. Це вже був в нього державний візит.
Л.М. так. В нього було сто чи більше чоловік. А в мене було небагато людей. Але коли ми працювали, то ці люди, які зі мною, окрім Фокіна – ми сиділи разом, а ті там разом з командою Єльцина, з іншими працювали над формулюваннями.
О.В. То працювала команда людей над формулюваннями?
Л.М. Безумовно.
О.В. І з нашого боку там хтось був?
Л.М. Так. Ми писали, скажімо, думку. Ми ж не могли сформулювати точно за міжнародними принципами і нормами. Приходив від Єльцина Шохін, здається (не має значення), Бурбуліс там з ними мав зв’язок безпосередній.
О.В. Головним Бурбуліс був?
Л.М. Так. Бурбуліс від Росії. Вони приходили, забирали в нас написаний від руки текст. Так, не дуже точно сформульований, і вже його формулювали у відповідності до міжнародних норм. Наші там також були обов’язково, і білоруси були. Тобто працювали разом три склади людей, тільки там було більше, в нас було менше.
О.В. Питання фінансової системи не обговорювалось, що буде далі? Була ж єдина валюта, як далі робити?
Л.М. Нічого ще не обговорювали. Ми зразу сказали, що йдеться про угоду. Що це є угода, ну скажімо, договір обов’язковий, він має бути ратифікований Верховною Радою. Там так і записали, що вимагає ратифікації.
О.В. В Москві було багато українців, як ви думали, як вони сприймуть це, що різні країни?
Л.М. Чесно кажучи, про це ніхто ні в Верховній Раді, і в мене там в Бєловєжжі, я про них не
О.В. Питання не було. Але ж були і в керівництві партії, і серед науковців, і в армії
Л.М. Були. Я не думав і зараз не думаю, що вони могли якось серйозно вплинути на ситуацію, тут вирішувалось все. Тут. Я приїхав і привіз документ з Бєловєжжя і подав на Верховну раду для ратифікації. Це за сценарієм, який завжди відбувається, якщо написано в документі, що підлягає ратифікації. Його ратифікували. Там внесли, здається, 16 поправок наших.
О.В. Що потім було робити з поправками, якщо підписано?
Л.М. Вони прийняли їх.
О.В. Тут. А там?
Л.М. Це наш документ. Український. Поправки передали тоді нам туди в Казахстан. Якраз я
О.В. Коли була наступна зустріч керівників країн
Л.М. Коли ми приймали заяву від Горбачова, коли він склав свої повноваження президента. В той же день в Україні йшла ратифікація цього договору. І вони по електронній пошті переслали мені, і я доповів своїм колегам, які зміни внесла Верховна Рада.
О.В. Але нічого нового всі вже не підписували там?
Л.М. Ні. Там підписали документ про складання повноважень Горбачовим. Це треба було підписати, документ, але хоча це в основному Єльцин мав проблему з цим – де місце Горбачова, вирішували питання про винагороду чи пенсію, як її назвати.