Закликаю сьогодні увечері дістати зі своєї домашньої бібліотеки книжку, на палітурці якої написано «Василь Стефаник»... Бо це українець, якого маємо пам’ятати.
Три дні тому ми відзначали 150 років від дня народження цього видатного українського письменника, громадського діяча і просвітителя.
Сьогодні мав честь стати учасником надзвичайно цікавого мистецького дійства у Гарнізонному Храмі Петра і Павла. Тут відбулась презентація проєкту під назвою «Стефаник_150», що показує усю багатогранність письменника впродовж творчого й життєвого шляху.
Впевнений, що кожен з нас хоча б раз переживав особливі емоції й хвилювання, коли читав Стефаникові новели. Бо силу Стефаникового слова визнавали Леся Українка і Лесь Мартович. А Іван Франко, який був старостою у нього на весіллі, одним із перших привітав новий талант.
І найголовніше – письменник не дозволив радянській владі «приручити» себе, бо як він писав: «А прихильником Великої України я був і буду».
Ми маємо ким пишатися та над чим працювати...
