- Хочеш давай пох..римся!.. Ранок, пробки, я підхворівший леч | Євген Карась

- Хочеш давай пох..римся!..

Ранок, пробки, я підхворівший лечу на зустріч.

Сигаретний недопалок вилітає з вікна джипа БМВ як «Кассами» ХАМАСу по Ізраїлю. Причудливо неприцільно кувиркається у повітрі. Приземляється на узбіччя.

На чорній землі недопалок виразно майорить.

Магнетизує погляд як перший колонізатор Марсу.

Я запізнююсь. Я хворію. Зараз загориться зелений на світлофорі.

Всі причини сказати пригоді «ні».

Як же тут дати задню?

Коли всі умови проти - час для звершень!

Вискакую, підхожу до джипа. Одна з нових моделей БМВ Х-5. Великий і білий. Сяє навіть серед похмурого міста.

- Доброго дня. Ти з Києва бачу по номерах. Твоє ж місто. У тебе там попільничка якісна, чого викидаєш?

В салоні сидить щось схоже на Гаріка Кричевського. Різкий погляд карих очиць. Неприємна але упевнена в собі пика. Років під сорок. З бабою.

- Так... ти.... пасматрііі... вокрууууг... Какое все!!! - з легким мурчанням задоволено ухмиляється жлоб.

- Так ти ж і є причина цієї бидлятні.
Ти і свинячиш.

- Чтоо ти скааазааааал?!!!!

Гарік кричить. Під боком шось попискує і самка-пасажир. Гарік привідчиняє двері, оглядає мене. Передбачаючи намір:

- Хочеш - давай поху...римся!

- Сишиш ти!!!! Ху...рітся? Мнє с табой?!! Та ти знаешь кто щас будєт с тобой ху..рітся?!!

Інтригуюсь «останнім попередженням». Із зацікавленням очікую який назве кримінальний бренд.

- Ти сейчас будешь хуярітся.... с ментамі!! Я визову!!!

Я не стримуюсь і регочу. Жлобик ніяковіє та багровіє від злості. Ще раз повторюю йому, що хай не свинячить та йду назад.

Жлобеня натискає педаль газу.

Боляче дивитись як джип разом з самкою істерично підлітає у повітрі та гупає на колдобинах перехрестя.

Не визнавати помилки, не здатність брати на себе індивідуальну відповідальність, не здатність до ризику в інших сферах окрім обману держави та інших громадян задля заробітку коштів.

Жлоби.